Міжслов’янське братство

12 липня 1908 р. у Празі почався великий Всеслов’янський з’їзд. У ньому взяло участь 250 делегатів – чехів, поляків, росіян, українців, болгар, сербів, хорватів. Цей з’їзд був уже четвертим і відбувався в умовах, коли багато слов’янських народів не мали своїх незалежних держав, а деякі, як от українці та поляки, були поділені між різними імперіями. Ідея подібних з’їздів полягала в гуртуванні слов’ян, боротьбі за свої права у рамках імперій, налагодженні співпраці.

Слов’янський діалог був своєрідною відповіддю на пангерманізм. Російські учасники таких зібрань уже тоді послідовно гнули лінію, мовляв, у слов’янському світі росіяни «старші брати», і треба гуртуватися під їхнім началом, наслідувати їхню культуру і об’єднатися з їхнім православ’ям. Рішенням з’їзду 1908 року була декларація «рівноправності і вільного розвитку всіх слов’янських народів», але практика ХХ століття показала, яким буває рівноправ’я і вільний розвиток слов’янських (і не тільки) народів під зверхництвом Росії.