Не ущемляйте русский язык!
Мовне питання традиційно викликало в суспільстві бурю емоцій і дискусій. Зараз, коли в парламенті, нарешті, вирішили запровадити поступову програму захисту української мови у публічній (а не приватній) сфері, ті, хто звикли жити у затишному постколоніальному російськомовному просторі, почали хвилюватися. Можна, звичайно, довго наводити аргументи і пояснювати, що побоювання штучно роздуті, а можна погратися в альтернативну історію: що було б, якби… Саме це ми зараз і зробимо. Спойлер: якщо б я жив у такій ситуації, як змальовано далі, то я був би великим і безкомпромісним борцем за російську мову і культуру.
Після Переяславської ради українці консолідувалися, хитрими маніпуляціями посунули царя і взяли контроль над Московією. Спочатку все зводилося до звичайного феодального панування, але згодом почалася повільна українізація. Терени Московії колонізували українські полководці і засновували міста на честь українських гетьманів. Хмельницьк, Сагайдослав, Санкт-Мазепобург. Російське військо розігнали, невдоволені втекли в Монголію. У ХІХ столітті зароджується московитський рух, що пропагує російські народні традиції та мову, але міністр внутрішні справ Української імперії Петро Валенко починає з цим боротися і забороняє друк книг на московитському наріччі української мови. Братство Преподобного Чурила Плєнковича, в яке входять кріпацькі поети Пушкін і Лєрмонтов, розганяють, а його членів відправляють на заслання в Тіроль. В Українській імперії освіта виключно українською мовою, усі русофільські рухи переслідуються.
Потім Перша світова, Українська імперія починає тріщати. Московити проголошують Московську Народну Республіку і об’єднуються зі Східно-Московською Народною Республікою, що відділилася від Китаю. Починається громадянська війна, і українські комуністи захоплюють слабку Московію, більшість населення якої не усвідомлює цінність своєї держави. Утворюється Московська радянська республіка у складі УРСР. Комуністичний Київ хоче приборкати бунтівну провінцію і влаштовує колективізацію з конфіскацією капустяних урожаїв. Починається страшний голод, велика частина московитів гине, на їхнє місце заселяють українських селян. Відбувається потужна індустріалізація, українські робітники заселяють московитські міста. Пенсіонерам з українського істеблішменту віддають найкращі квартири у центрах російських міст. Незгодних московитів суворо переслідують і карають. По Московії катком проходить Друга світова війна, але УРСР перемагає і відновлює свої володіння. Московія перестає бунтувати і стає покірною провінцією, У 80-х у всіх містах Московії говорять українською, російськомовних шкіл стає дедалі менше. Раптом Українська імперія знову розпадається у 1991 році через падіння цін на зерно.
Московія стає незалежною, намагається виборсатися з-під впливу колишньої метрополії, але це дається неймовірно важко, бо українська культура значно престижніша, чисельніша і цікавіша. Частина політиків і велика частина московитів вірять у те, що тільки у союзі з Україною можна жити нормально.
Іван Дєнісович Шуховенко прокидається у своїй квартирі-скрипниківці у центрі Москви на площі Івана Франка (цей український письменник був у цьому місті два дні, але на його честь назвали центральну площу). З боями вдалося відвоювати, щоб у Москві демонтували пам’ятник Болбочану і перейменували вулиці Грушевського, Коновальця та Махна.
Іван Дєнісович збирається у паспортний стіл, щоб, нарешті, виправити своє прізвище на Шухов, яке примусово змінили його батькові. Він вмикає радіоприймач.
«В ефірі Радіо «Батяри», у Москві сьогодні чудова погода. Давайте послухаємо пісню «Файдуліфай» у виконанні відомого шансоньє Михайла Колобка:
Файдуліфай, хлопець симпатичний,
Файдуліфай, з тобою буду я гулять,
Файдуліфай, сохнуть відмінниці
Тебе, Файдуліфай, я буду цілувать»
– Как меня это всё достало, – обурився Іван Дєнісовіч. – Куда ни переключи, везде этот хохляцкий язык.
Іван Дєнісович спересердя вимкнув радіоприймач і увімкнув телевізор.
«В ефірі канал «Інтер». Тільки для вас найсвіжіші новини зі всієї Росії. Кандидат у президенти Росії Юрій Бойкіх запевнив громадян на мітингу у Санкт-Мазепобурзі, що не дозволить обмежувати права україномовних! Далі пряма мова: «Дорогі співвітчизники, ви бачите, до чого довела ця злочинна влада! Це наша земля, і ми нікому не дамо поставити нас на коліна. Українці – це братній народ московитів. У нас спільна історія, культура і мова. Не дамо злочинній Москві нас насильно русифікувати. Уже завтра я полечу у Київ, щоб домовитися про ціни на зерно…»
– Да пошел ты, чмо хохляцкое! – вигукнув Іван Дєнісович, вимикаючи телевізор. Він одягнувся і вийшов з будинку. Назви вулиць у його рідній Москві усе ще були написані українською, хоча уже кілька років тому міська влада вирішила їх русифікувати. У будинку навпроти красувався престижний ресторан «СтефаниКК», біля нього притулилася франшиза київської кондитерської «Ласун» та кав’ярня всеросійської мережі «Кавуймося». Єдина вивіска російською на центральній площі Франка у Москві була на дешевій їдальні в народному стилі «Косовротка», слоган якої «Вот те щи, не мычи».
Іван Дєнісович підійшов до газетного кіоску і почав очами пробігати назви видань: «Київський Крутянець в Росії», «Новий час», «Відпочинь», «Сьогодні», «Аргументи» – усе українською. Навіть міжнародні видання і ті українськомовні. Російською тільки «Русская неделя» і «Газета по-русски», але їх Іван Дєнісович не любив.
Поруч стояв хлопець, що роздавав флаєри, у яких рекламували сезонний розпродаж у гіпермаркеті «Конотопський». Іван Дєнісовіч прочитав рекламу, написану – о диво – російською, «Не пропусите, шалени зныжкы!»
Іван Дєнісовіч не встиг висловити обурення покаліченою російською мовою, бо на площу Франка вийшла хресна хода Російської православної церкви Київського патріархату, що несла ікони Петра Могили та Миколи Скрипника. Іван Дєнісович забіг у магазин мобільних телефонів «Пасльон», українськомовна реклама якого сильно набридала йому на Ютубі.
До Івана Дєнісовича відразу підійшов консультант.
– Доброго дня! Можу вам чимось допомогти?
– Здравствуйте, а сколько стоит вот этот телефон?
– Ось дивіться, це модель минулого року, тому на неї знижка. Бачите, тут дуже гарно збудовано меню.
– А здесь есть русский язык?
– Ні, тут українська.
– А можете мне установить русский?
– Ну таке дуже рідко просять, тому у нас у магазині тільки з українськомовним меню. А ви що не розумієте українську?
– Вот вы только что потеряли клиента! А ведь вы обязаны обеспечить мои языковые права!
– Чоловіче, не нервуйтеся, от скажіть чесно, яка різниця, якою мовою?
– Это вы всегда так говорите «яка ризныця», главное чтобы на украинском!
Іван Дєнісович розлючено покинув магазин «Пасльон», він сильно рознервувався і вирішив купити цигарки, хоча кинув курити кілька років тому. Підходить до кіоску і просить:
– Дайте, пожалуйста «Приму» и зажигалку.
– Що?
– «Приму» и зажигалку!
– Так, «Пріму» – це я зрозуміла, – відповідає продавчиня, – а оце інше що?
– По-вашему это за-па-ль-нич-ка! Пора бы уже выучить язык страны, в которой живете!
– Я народилася у Москві, а ти вали назад у свій Хабаровськ, будьонновець сраний. От можна ж нормальною мовою говорити, а не собачою? Понаїхало тут.
Іван Дєнісовіч взяв свої цигарки і понуро пішов у напрямку паспортного столу, що на вулиці Олени Пчілки.
