Неочевидні прояви незалежності
Щороку День Незалежності України спонукає до певної рефлексії. Де ми були тоді, та де ми є зараз? Кому ми завдячуємо, святкуючи щорічне відновлення незалежності?
Що таке незалежність?
Помітно, що в дискусіях про символи українського суверенітету переважно згадуються лише офіційні атрибути державності – тризуб, гімн, жовто-блакитний стяг і назва Україна вважаються фізичними нагадуваннями про нашу свободу та існування української нації. Хочеться нагадати про речі-прояви маленької, індивідуальної незалежності, якими українці користуються ледь не щодня.
Мобільний зв’язок
Фото: “Новое Время”
Дзвінок тодішнього Президента Леоніда Кравчука до посла України в Німеччині Івана Піскова 1 липня 1993 року започаткував українську мобільну еру. Тоді мобільні телефони важили понад кілограм, а дзвінок відбувся в мережі мобільного оператора UMC (Ukrainian Mobile Communications), який став першою компанією на ринку мобільного зв’язку. З тих пір UMC перетворилися на Vodafone UA, а їхні раніше нідерландсько-німецько-данські інвестори стали російськими.
Власний міжнародний телефонний код Україна отримала пізніше – в 1995 році, коли Міжнародний Телекомунікаційний Союз присвоїв Україні код +380. До того Україна продовжувала перебувати в одній телефонній зоні з Росією та іншими колишніми країнами-республіками СРСР, використовуючи код +7.
Гривня
Фото: Національний Банк України
З 1992 до 1996 року українці розраховувалися купоно-карбованцями, введеними після постанови Верховної Ради України “Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання” від 9 вересня 1991 року. Тимчасова валюта стала жертвою гіперінфляції перехідного періоду. Упродовж періоду з 2 до 16 вересня 1996 року відбулася грошова реформа – водночас, в готівковому обігу використовувалися гривні та карбованці. Після 16 вересня 1996 року карбованці втратили статус законного способу платежу на території України, натомість вони були офіційно замінені на гривні.
Варто розуміти, що розраховуючись гривнею, беззаперечним символом державності, кожен українець здійснює та практикує свою індивідуальну незалежність.
.UA
1 грудня 1992 року домен першого рівня коду країни UA був делегованим Джонатаном Постелом українським Інтернет-фахівцям Олегу Волощуку та Ігорю Свиридому. Такий домен верхнього рівня є наданим конкретним країнам, таким чином слугуючи як офіційне визнання країни в глобальному онлайн-просторі та маркер-ідентифікатор, що певний сайт належить до онлайн-простору певної країни. Так, дивлячись на сайт з доменом .ua, люди довкола світу можуть зрозуміти, що сайт – український.
Тому, знов ж таки, використовуючи українські онлайн-ресурси та помічаючи .ua, нагадайте собі, що це – визнання, свобода та власний внесок у підтримання особистої незалежності.
Поштові марки
Фото: А. Сдобніков
Історично пошта та поштові марки грали достатньо важливу роль у виживанні ідей українського народу. Марки УНР від 1918 року, наприклад, нарисовані Георгієм Нарбутом, Антіном Середою та Леонідом Обозненком, були видані з українським державним гербом, а марки Підпільної Пошти України, видані в 1949-1983 роках за кордоном, умістили в собі проукраїнську просвітницьку мету.
Першими марками незалежної України, випущеними в 1992 році, були марки із серії Нарбута “Молода Україна” 1918 року. Таким чином, офіційні марки стали теж захованим проявом державності – надсилаючи листи в межах України або за кордон, вони вказують на існування нашої незалежної країни.
Паспорт
Фото: Центральний державний історичний архів України
Зразок бланку паспорта громадянина України був затверджений у 1994 році. Відтоді український паспорт мав темно-синю обкладинку, а на першій сторінці вмістилася інформація в називному відмінку про прізвище, ім’я та по батькові громадянина українською мовою, замість попередніх темно-червоної обкладинки з особистою інформацією, записаною російською мовою і мовою відповідної союзної республіки.
Паспорт – більше, ніж підтвердження громадянства. Це фізичний прояв держави та нагадування про її існування щоразу, коли він використовується.
Мова
Ч. 1 статті 10 Конституції України вказує, що “державною мовою в Україні є українська мова”, але законом все не закінчується. Багато хто забуває, що щоденне спілкування українською мовою – від особистого до суспільного життя – є прямим показником національної історичної стійкості, бо вона, мова, жива після 300 років імперіалістичних кампаній, які намагалися її вбити. Петро І, Петро ІІ, Катерина ІІ та багато інших намагалися стерти українську мову заборонами, розуміючи, що вона утримує в собі ДНК української нації.
Тому, замовляючи каву або роблячи презентацію українською, пам’ятайте, що і можливість розмовляти власною мовою є великою частиною особистої та національної незалежності.
Багато аспектів нашого повсякденного життя продиктовані часто невидимими маркерами незалежності. Здатність розмовляти нашою мовою, мати міжнародне представництво в Інтернеті та у фізичному світі, користуватися національною валютою або навіть просто дзвонити другові, – все це буденна діяльність або речі, які ми рідко помічаємо, які, насправді, несуть у собі історію наполегливості, опору та прагнення до національної ідеї. Історію, яку ми досі відстоюємо в Донецькій і Луганській областях та Криму.
Незалежність – довкола нас. Зберігаймо її.
Автор: Квітка Перегінець
- Перевірте себе у квізах від Uchoose. 🥇
- Грайте у Першу політичну гру. 🗳
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”. 💵
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци. 👈
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі. 📖
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram. 👍
