Нова етика комунікації
Реалії українського повсякдення суттєво змінилися після 2022 року, а отже, зазнали змін і комунікативні норми. З’явився цілий перелік чутливих тем, нові правила хорошого тону. І йдеться не тільки про банальну вихованість, а про вміння не травмувати, обходити болючі місця та за можливості допомагати і підтримувати.
Із кінця лютого минулого року свої переписки у месенджерах багато українців починають з питання «як ти/ви?», замість звичного «привіт!», а закінчують фразами, на кшталт «бережи себе», замість «па-па!» Так на комунікації відобразилася нова реальність з усім спектром непередбачуваності та загроз, що чигають не тільки на фронті, але і в далекому тилу.
Однак найскладнішим залишається вміння говорити про травми і втрати, яких зазнали сотні тисяч українців, а також про розлуку, яку переживають мільйони. До цього додається посттравматичний стресовий розлад, кардинально відмінні реалії тилу і передової. У цих ситуаціях необережна або неправильна комунікація може серйозно зашкодити, а правильна – допомогти.
Волонтерська ініціатива «Як ти?» психотерапевта і соціального психолога Антона Семенова популяризує правильні комунікаційні підходи у подібних ситуаціях.
На сайті ініціативи можна завантажити три посібники. Перший учить комунікації з людиною, яка пережила травматичний досвід, другий – як підтримувати стосунки на відстані, третій – як говорити з тими, хто втратив близьку людину. У розробці перебувають ще три посібники: як розмовляти з дітьми під час війни, посібник для командирів і посібник для ветеранів.
У першому посібнику розповідають про спосіб психологічної допомоги людям з травматичним досвідом за допомогою розмови. Розмова може допомогти людині осмислити пережите або побачене.
Важливо пам’ятати, що «всі люди, які пережили травматичний досвід, сприймають такий досвід неадекватно. І це нормально. Вони перебільшують або применшують пережите, звинувачують себе або перекладають провину на інших. Це природний перебіг засвоєння нового досвіду. Якщо цьому не заважати, поступово амплітуда неадекватних проявів зменшується, і людина сама все зрозуміє».
Методика, викладена в посібнику, пропонує говорити про травматичний досвід без примусу і невимушено, найкраще за нескладним спільним заняттям, щоб співрозмовник почувався у безпеці, і встановилася необхідна близькість. Якщо людина почне проговорювати свою травму і надмірно виплескуватиме внутрішню напругу, її можна спитати про події, що передували травматичним. Вони осмислені та допоможуть відновити контроль. Автори не радять висловлювати власну оцінку травматичних подій, це не допоможе їх осмислити жертві. Якщо вас запитують про ваше враження, краще відповідати фразами «не знаю», «важко сказати, мене там не було». Якщо людина збивається на манівці та починає плутано розповідати, автори радять спитати її про майбутнє: «Як ти думаєш, що буде далі?» Після цього жертва може поринути у власні думки. Таким чином ми допомагаємо почати осмислення травми і її прийняття.
Посібник про комунікацію з людиною, яка втратила близьких, будується на адаптації ізраїльського алгоритму «ЯАЛОМ», американського «ICOVER», клієнтоцентрованої психотерапії Карла Роджерса та практичного досвіду профільних фахівців, українських військових, ветеранів, членів їхніх родин і волонтерів.
У ньому детально описуються три кроки:
1. Висловлення співчуття і готовності допомогти в будь-який момент.
2. Залучення до справ.
3. Розповідь добрих спогадів про людину, яка пішла.
Психологи не радять детально розпитувати людину про обставини смерті, питати, що вона відчуває (бо вона поки сама цього не розуміє), і жаліти її. Така комунікація додатково травмує.
Ось список шкідливих фраз, які часто використовують у подібних обставинах:
- Тобі треба жити далі.
- Ти молода(ий), ще знайдеш собі пару.
- Тобі ж дітей треба народжувати.
- Всесвіт несправедливий, йдуть найкращі.
- Треба відпустити.
- Не сумуй за минулим.
- Іншим значно гірше, вони цілі сім’ї втратили.
- Ти маєш бути сильним/сильною.
- Тримайся заради сім’ї.
- Тримайся, час лікує.
- Зараз війна, усі когось втрачають.
Також не радять говорити «розумію, що ти відчуваєш», бо кожні внутрішні переживання індивідуальні, і ця фраза знецінює горе людини. Натомість важливо запропонувати допомогу у будь-який час.
Третій посібник присвячений комунікації на відстані, зокрема між близькими людьми, які переживають розлуку, наприклад, одна особа на фронті, інша в тилу. Основні поради такі:
Оскільки допомога на відстані неможлива, концентруватися слід на підтримці та взаємопідбадьоренні.
Спочатку варто розповідати, а потім розпитувати (послідовність: теперішній стан, новини і плани).
Не варто розпитувати про травматичні події, не тиснути й не допитувати.
Слід бути активними в розмові, проявляти ініціативу, коли партнеру або партнерці складно.
Окремим підрозділом проаналізовано підходи до розмови з дітьми:
– керувати розмовою повинен дорослий;
– ті, хто на відстані, не можуть чогось вимагати від дітей (бо вони далеко), але можуть виражати схвалення або не проявляти інтерес;
– особам, які поруч із дитиною, не варто втручатися в її розмову з тою особою, котра на відстані.
Більше інформації з детальними прикладами про ці складні нові реалії повсякденної комунікації українців ви знайдете в посібниках проекту «Як ти?», які можна завантажити із сайту.
*Фото на обкладинці Генерального штабу ЗСУ
