Нюрнберг для Скабєєвої

Російські пропагандисти були здивовані накладеними на них санкціями вільного світу. Вони вірили, що тих, хто, начебто, не вбиває власноруч, не бере до рук зброї, не заряджає і не стріляє, – обмеження не торкнуться. Вони помилилися, і в нас для них ще гірші новини. Історія знає випадки значно яскравіші.

 

Серед засуджених Нюрнберзьким трибуналом до шибениці, окрім очевидних воєнних злочинців Третього райху, був іще такий собі Юліус Штрайхер. Цей чоловік очолював друкований орган НСДАП (нацистської партії), газету “Штурмовик”, і десятиліттями розпалював серед німців ненависть до євреїв, поширюючи відверту брехню, зокрема, про їхні неіснуючі криваві ритуали (привіт розіп’ятому мальчіку!)

 

Як і Скабєєва із Соловйовим, Штрайхер не вирізнявся великим інтелектом. Густав Гілберт – психолог зі США, який вивчав обвинувачених у Нюрнберзі, згадував про цього пропагандиста так: “Його нечистоплотне, збочене єство позначилося і на результатах психологічного тестування – коефіцієнт інтелекту (IQ) був одним із найнижчих”. Однак Штрайхер був цілком здоровий психічно, а отже, осудний. Хай там як він викручувався на суді, негідника визнали винним за першим і четвертим пунктом обвинувачення. Перший пункт – загальний план або змова з метою розв’язання агресивної війни. Четвертий пункт – власне злочини проти людяності. 

 

Агресивні програми російського телебачення з фейками про біолабораторії, погрозами радіоактивним попелом і мапами нападу на Україну та інші держави Європи за своєю суттю нічим не відрізняються від антисемітських статей і карикатур газети “Штурмовик”. Отже, є всі підстави вважати, що пропагандистів із Останкіно теж судитимуть за розв’язання війни і всі її наслідки, якщо вони доживуть до суду. Єдине, чим можуть втішитися кремлівські глашатаї, то це відсутністю у Європі смертної кари.