Починаючи читати статтю на цю тему, ти очікуєш побачити топ-5 помилок під час надання допомоги або навіть лайфхаки, як правильно надавати першу допомогу. Однак цього не буде. Є дуже багато людей (включаючи в.о. міністра охорони здоров’я), які розповідають про помилки та займаються освітою в різній формі. Який сенс ще раз писати, чому не треба витягати язика при епілепсії чи чому не можна мастити опіки олією?

Тим паче немає сенсу писати, як правильно надавати першу допомогу – ніхто ж не вчиться теоретично керувати машиною за підручником та плану-схемі.

Я хочу загострити увагу на помилкових соціально-психологічних аспектах, що вкрай поширені в нашому суспільстві. Задля цього я сформулював найбільш поширені хибні точки зору, які я доволі часто чую на вулиці та навіть серед моїх знайомих.

1. «Я не буду допомагати, бо не знаю, як це робити. Цим повинні займатися професійні служби»

Більшість пересічних громадян під час надзвичайних ситуацій намагаються не втручатися в процес та не надавати допомогу постраждалим. Це зрозуміла психологічна реакція на стрес, організм на підсвідомому рівні намагається дистанціюватися від негативного подразника. Людина не готова брати відповідальність за чуже життя і здоров’я. Правда життя в тому, що зазвичай здоров’я та життя постраждалих залежить, в першу чергу, від людей, які перебувають поруч. Так, саме свідки події найчастіше є першими рятувальниками. Чому? Все доволі просто – це питання часу. 

• Якщо людина не може дихати (асфіксія), то в середньому за 3-4 хвилини відбувається незворотні зміни у мозку і настає смерть унаслідок гіпоксії (кисневого голодування). Звучить медично, однак це доволі поширений життєвий випадок, коли в кафе хтось удавився їжею і на очах починає помирати. 
• У разі пошкодження стегнової артерії за 2 хвилини людина непритомніє, а за 4 помирає від критичної крововтрати. Це також історії не із голлівудських фільмів, а з нашого повсякденного життя.

«Швидка приїде і врятує всіх!» – це було б чудово, однак неможливо. Навіть, згідно з нормативом, прибуття екстреної допомоги складає 10 хвилин, а якщо затори, то може бути і 20 хвилин (інформація від керівника центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у м. Києві). Тобто ми бачимо, що швидка буде їхати 10-15 хвилин, а людина за 3-4 хвилин може померти. Хто допоможе? 

Першу допомогу розділяють на три види (відповідно до швидкості надання допомоги):

• Самодопомога. Декілька секунд – саме стільки ми витрачаємо на те, щоб зорієнтуватися і почати на рівні інстинктів та знань допомагати собі.
• Допомога від оточуючих. Кілька хвилин – це час потрібний людям, які поруч, прийти на допомогу.
• Допомога від спеціалізованих структур. Від 10 хвилин і більше.

І тут ми приходимо до висновку, що знання щодо першої допомоги важливі для тебе особисто та людей, які тебе оточують. Ти ж любите своїх близьких? Чому ще не пройшов курси?

2. «А якщо я своїми діями травмую людину чи вона взагалі загине?»

Це вже другий рівень сприйняття, адже ми вже говоримо про те, як правильно надавати допомогу. Надання допомоги – це доволі прості дії. Зрозуміло, що після «доктора Хауса», «Анатомії Грей» чи навіть «Госпіталя Меш» наш мозок видає складні процедури та ріки крові, однак в житті все значно простіше. Одна з найбільш розповсюджених фраз, яку використовують інструктори першої допомоги – «Прості речі рятують життя». В той же час для того, щоб надавати ефективну та правильну першу допомогу, необхідно пройти курси. Найбазовіший і простіший курс займає 8 годин. Думаю, що не треба переконувати, наскільки важливі ці знання. Якщо ти не згоден – прочитай ще раз перший пункт.  Твоє життя, життя твої близьких (коханих, батьків, дітей і тітоньки Софії) та просто людей, які поруч, залежить від інформації та навичок, якими ти можеш оволодіти на одноденному курсі. 

Базовий курс проводиться протягом одного дня (6-8 годин), надає необхідну інформацію і складається з таких блоків:

• основи анатомії та фізіології ;
• правило безпечного доступу (огляд місця події та постраждалого);
• порушення життєвих функцій та перша допомога;
• типи травм та перша допомога.

Курс складається і з теоретичної інформації, і з практичних навичок надання допомоги. 

3. «Я декілька років тому пройшов курс, тому я знаю, що робити» 

Так, але ні ☺. Так не можна стверджувати з декількох причин:

• Знання, що ми отримуємо на курсах, залишаються в пасиві. Ми не рятуємо людей щодня – не рахуємо дихання та пульс, не накладаємо джгути і не евакуюємо із палаючих автівок людей без свідомості. Саме тому доволі швидко ми втрачаємо знання та набуті навички. Зазвичай в екстрених ситуаціях людина здатна забувати більшість інформації, і саме тому систематичне оновлення інформації вкрай важливе.
• Важливо зазначити, що курси будуються на міжнародних протоколах. Протоколи –  це закони, за якими надають першу (і не тільки) допомогу. Вони складаються на базі аналізу великої кількості випадків (big data) надання першої допомоги у всьому цивілізованому світі. Внаслідок цього раз на рік або декілька років (в залежності від протоколу) змінюють алгоритми, засоби, рекомендації щодо процедур тощо. Саме тому може так вийти, що за 5-10 років знання вже втратили актуальність.

Важливо періодично оновлювати знання, поступово піднімаючи планку професійності.

4. «Я купив аптечку Чака Норіса і тому я в безпеці»

Звичайно, звучить дуже круто, однак найголовніше в тому, що аптечка без знань та навичок це лише купа незрозумілих засобів. Так само, як і твої знання без відповідних засобів не будуть мати максимальну ефективність. 

Дуже поширене запитання – що повинно бути в аптечці? Основне правило – в аптечці повинні бути ті засоби, які ти знаєш і вмієш ними користуватися. Також склад аптечки відрізняється від цільового призначення, адже домашня аптечка не дуже ефективна в машині і навпаки.

Тому аптечка обов’язково повинна бути в машині, офісі і на роботі, однак тільки вкупі зі знаннями та навичками.

Епілог

На щастя, дедалі частіше можна почути «Я проходив курси першої допомоги», і це дійсно приємно вражає. Років 10 тому таких людей були одиниці, а зараз дедалі більше свідомих громадян відчувають відповідальність не тільки за своє життя, а й піклуються про оточуючих. 

Ми повинні прагнути, щоб знання та навички першої допомоги були не винятком, а правилом для свідомих громадян, перестали бути чимось надзвичайним або «тільки для екстремалів», чи «вузьких спеціалістів», а стали обов’язковими базовими навичками сучасної людини.