Першоквітневі жарти Кремля

31 березня 2023 року президент Росії затвердив концепцію зовнішньої політики РФ, тобто загальну рамку пріоритетів і напрямів міжнародної політики. Попередній документ діяв з 2016 року. Невідомо, чому для затвердження вибрали саме 31 березня, можливо, для того, щоб світова спільнота ознайомилася з ним 1 квітня. Ми підібрали і переклали для вас кілька фрагментів. Далі пряма мова з коментарями.

«Більш, ніж тисячолітній досвід самостійної державності [оце замахнулися, саме тисячолітній, і саме самостійної], культурна спадщина минулої епохи, глибокі історичні зв’язки з традиційною європейською культурою [особливо з Просвітництвом і гуманізмом] та іншими культурами Євразії, випрацюване за багато століть вміння забезпечувати на спільній території гармонійне співіснування різних народів, етнічних, релігійних і мовних груп [жорстоке домінування і асиміляція – це не про РФ] визначають особливий статус Росії як самобутньої держави-цивілізації [тут можна погодитися, це справді окрема цивілізація], обширної євразійської і євро-тихоокеанської країни, що згуртувала російський народ та інші народи, які становлять культурно-цивілізаційну єдність Русского міра [забули додати «добровільно-примусову»]».

У наступному перерахунку визначних особливостей Росії цікавий сам порядок: «Місце Росії у світі визначається наявністю у неї значних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності, її статусом постійного члена Радбезу ООН, учасника провідних міждержавних організацій і об’єднань, однієї з двох найбільших ядерних держав, держави-правонаступниці СРСР».  Статус постійного члена Радбезу ООН – на другому місці. Саме на цьому вибудовується уся концепція документу. Мовляв, ми серед засновників ООН, маємо ресурси і ядерну зброю, а отже, можемо впливати на світовий порядок.  

«Росія з урахуванням її вирішального внеску у перемогу у Другій світовій війні [особливо, пактом Молотова-Ріббентропа], а також активної ролі у створенні сучасної системи міжнародних відносин і ліквідації світової системи колоніалізму [то це була боротьба з колоніалізмом, а не за сфери впливу, будемо знати] є одним із суверенних центрів світового розвитку і виконує унікальну обумовлену історично місію підтримки глобального балансу сил [місія полягає у порушенні міжнародного права?] і вибудовування багатополярної міжнародної системи, забезпечення мирного і поступального розвитку людства на базі об’єднавчої і конструктивної повістки [тут коментарі зайві]».

Цей фрагмент особливо потішний, кожнісіньке слово:

«Зовнішня політика Росії має миролюбний, відкритий, передбачуваний, послідовний прагматичний характер, що базується на повазі загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права і прагненні до рівноправної і міжнародної співпраці задля вирішення спільних завдань і інтересів». 

Сучасність змальовано у документі як перехід до багатополярності, якому пручаються західні гегемони: «Людство переживає епоху революційних змін. Триває формування більш справедливого, багатополярного світу […]  Позитивні зміни викликають несприйняття у низки країн, що звикли мислити у логіці глобального домінування і неоколоніалізму […] Вони намагаються заблокувати природній хід історії, усунути конкурентів у військово-політичній і економічній сферах, притіснити інакодумство. Використовується широкий спектр протиправних інструментів і методів, включно із застосуванням примусових заходів (санкцій) в обхід Радбезу ООН, провокування державних переворотів, збройних конфліктів, погроз, шантажу, маніпулювання свідомості окремих соціальних груп і цілих народів, наступальні та підривні операції в інформаційному просторі [це точно про Захід?]».

Цей фрагмент виглядає, як добровільне зізнання РФ, хоча, знову ж, ідеться чомусь про Захід:

«Використання воєнної сили, що порушує міжнародне право, освоєння космічного та інформаційного простору як нових сфер військових дій, стирання межі між військовими і невійськовими засобами міждержавного протиборства, загострення у низці регіонів застарілих збройних конфліктів збільшують загрозу загальної безпеки, підсилюють ризики зіткнень між крупними державами, зокрема ядерними, збільшують вірогідність ескалації таких конфліктів і їхнє переростання у локальну, регіональну чи глобальну війну».

Війна в Україні згадується в документі один раз і то, як «захист життєво важливих інтересів РФ на українському напрямі» і тільки у контексті глобального протистояння, звісно:

«Розглядаючи укріплення Росії як одного з провідних центрів розвитку сучасного світу, вважаючи її самостійну зовнішню політику загрозою західній гегемонії, США та їхні сателіти використали заходи, які вжила Росія задля захисту своїх життєво важливих інтересів на українському напрямі, як претекст для загострення багатолітньої антиросійської політики і розпочали гібридну війну нового типу. Вона спрямована на всесвітнє ослаблення Росії, включно з підривом її цивілізаційної ролі, силових, економічних і технологічних можливостей, обмеження її суверенітету у зовнішній і внутрішній політиці, руйнування територіальної цілісності […] Це не був вибір РФ. Росія не вважає себе ворогом Заходу, не ізолюється від нього, не має щодо нього ворожих намірів і розраховує, що в майбутньому західні держави усвідомлять безперспективність своєї конфронтаційної політики і гегемоністських амбіцій, визнають реалії багатополярного світу і повернуться до прагматичної взаємодії з Росією».

Далі РФ мріє про багатополярність, зокрема про таке: 

«Система міжнародних відносин повинна бути багатополярною і відповідати таким принципам: 1) суверенна рівність держав, повага до їхнього права вибирати моделі розвитку – соціальні, політичні й економічні; 2) несприйняття гегемонії у міжнародних питаннях; 3) співпраця на базі балансу інтересів і взаємної вигоди; 4) невтручання у внутрішні справи; 5) верховенство міжнародного права у регулюванні міжнародних відносин, відмова всіх держав від політики подвійних стандартів…  7) відмова всіх держав від нав’язування іншим країнам своїх моделей розвитку, ідеологічних та ціннісних пріоритетів». Я спеціально перерахував усі пункти, які Росія порушила щодо України. 

«Уникаючи вибіркового застосування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права», РФ хоче приділяти пріоритетну увагу, зокрема «активізації процесу міжнародно-правового оформлення державного кордону РФ і морських просторів, у межах яких Росія реалізує суверенні права і юрисдикцію, виходячи з безумовного забезпечення її національних інтересів, важливості укріплення добросусідства, довіри і співпраці з сусідніми державами». Іншими словами, давайте поки визнаємо російськими ті території, які ми вже встигли окупувати, а потім займемося добросусідством, поки нам не приглянуться якісь ще земельки.

У гуманітарній сфері є також потішний пункт: «Сприяння у формуванні єдиного гуманітарного простору РФ та країн СНД, збереження багатовікових цивілізаційних і духовних зв’язків народу Росії з народами цих держав». Прикметно, що тут «народ Росії» в однині. А як же багатовікове мирне співіснування різних народів у Росії? Уже один народ? І гуманітарний простір один? Разом з СНД? Мабуть, також ідеться про мирне співіснування різних культур.

Окремими розділами у документі розписано пріоритети РФ у різних частинах світу. У розділі «Ближнє зарубіжжя» є окремий пункт про «недопустимість роздмухування кольорових революцій», є окремий пункт про співпрацю з Білоруссю і навіть окремий пункт про підтримку «Абхазії» і «Південної Осетії», а Україна ніяк не згадана. Мабуть, тому що Росія передбачувано і послідовно застосовує у відносинах з нами міжнародне право, і тому нема тут про що писати.

Третього березня на саміті G20 під час виступу Лаврова зал сміявся. Новозатверджена концепція зовнішньої політики РФ з 1 квітня працює у цьому ж напрямі.

 


*на обкладинці ілюстрація Нікіти Тітова

Журналіст

Залиште коментар

five × 1 =