Уявімо собі ситуацію: Республіканська партія виграє вибори на своїх перевірених консервативних гаслах, а потім – бац – і скасовує візи для в’їзду в США та відкриває кордон із Мексикою. Або ж уявімо собі Партію зелених, яка виграє вибори на традиційних екологічних лозунгах, а потім – бамц – і проштовхує закон, що дотує виробників натуральних шуб. Уявили? 

Ідемо далі. Уявіть собі, що ви купуєте пачечку хіпстреського суперфуду чіа. Розпаковуєте її, а там гречка. Або ви пішли у секс-шоп, а за дверима потрапили у церковну сповідальню. Або ви ж купуєте вживану машину, власник клянеться, що він перший, не був у ДТП, і пробіг у 153 кілометри правдивий, а коли ви уже купили машину, то нахабно заявляє, що купив биту тачку на розбірці, поремонтував її, пофарбував і протаксував на ній п’ять років. Уявили? 

Саме так виглядає розворот партії «Слуга народу» від лібертаріанства до «чогось між ліберальними та соціалістичними поглядами». Про це заявив новообраний глава партії Олександр Корнієнко.

Якщо максимально спростити дефініції, то лібертаріанство – це мінімізація державних органів та їхнього втручання у життя громадян, мінімальний апарат, мінімальні обмеження і, відповідно, мінімальні соціальні гарантії. Іншими словами, кожен сам коваль свого банківського рахунку. 

Соціалізм – це повна протилежність, пріоритет якого – максимальний соціальний захист, роздутий держапарат (хтось цей захист має забезпечувати), жорсткі правила гри, щоб ніхто не залишився обділеним.

Звичайно, якщо згадати передвиборчу кампанію «Слуги народу», то вона будувалася не так на програмі чи ідеології, як на іміджі чесного і справедливого Голобородька, а його образ далекий від лібертаріанства. Тим не менш, коли спікери партії починали говорити про свою ідеологію, то лібертаріанство завжди посідало чільні місця. А тепер що? Налібертаріанилися і досить? Далі ще цікавіше.

Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія стверджує, що «політична партія – це маркетинговий продукт». Мовляв, людям подобається патерналізм, то, значить, треба подавати на таці. Тобто політична сила має просто задовольняти потреби більшості населення? 

Якщо так, то навіщо нам інші партії? Вистачить і однієї, хоча стоп, зараз у нас і є монобільшість. «Слуга народу» прагне її таким чином утримати і зацементувати на віки вічні? Була у нашій країні колись монопартія. Тепер чомусь заборонена. Вона спочатку також хотіла сподобатися більшості, українізацію проводила, потім, правда, взялася за Голодомор. Окей, згоден, порівняння з КПРС або НСДАП уже не смішні.   

Повернемося до арахамієвської метафори «партії як маркетингового продукту». Маркетинг – штука тонка. Продати можна дуже багато чого, кота в мішку, наприклад. Саме тому у нас і є різні наглядові органи, які захищають права споживачів. Товар можна повернути протягом двох тижнів після покупки, існують різні гарантійні зобов’язання, держстандарти, сертифікація і т.д. 

А як щодо політичного маркетингу?  Де наші гарантії? Вчора партія була лібертаріанська, сьогодні соціалістично-ліберальна. Чи не побіжить вона завтра виконувати побажання Коломойського впасти в обійми Росії? 

Назва цього матеріалу також метафорична. Можна інтерпретувати на різні способи. І букви можна дописати різні.