Плекаючи життя. Аграрії прифронтового Запоріжжя виходять у поле в бронежилетах і касках

Фермери прифронтових регіонів України сьогодні працюють на фоні безлічі небезпечних для самої галузі викликів та проблем. Адже мірило їхньої роботи – це не лише врожайність та дохідність сільгосппідприємств. Мірило сьогодення – людські життя.

 Через бойові дії, обстріли зі знищенням інфраструктури, відчуття постійного стресу та страху й мінну небезпеку робота на полях стає для фермерів щоденною боротьбою.

Проте українські фермери на прифронтових територіях працюють, знаходячи шляхи подолання труднощів, – через співпрацю з місцевими та міжнародними організаціями, через консультації та завдяки новим технологіям із підвищення ефективності.

Зорюючи, засіваючи та жнивуючи під обстрілами, вони показують ворогові, що незламність українців є також у любові до рідної землі, у бажанні її доглядати та вирощувати врожай всупереч смертельній загрозі.

Історії цієї боротьби – це історії людей. Історії тих, хто захищає українську землю, сьогодні тісно переплетені з історіями тих, хто її обробляє під час війни. Без перших не існувало б других і навпаки.

Про це читайте у матеріалі Тетяни Великої, редакторки газети “Голос Гуляйпілля” та онлайн-видання “Гуляйполе City”.

Нива на лінії фронту

Сільськогосподарське аграрне підприємство ТОВ “Лаванда” розташоване у південно-східній частині України на території Запорізької області – у Гуляйпільській міській територіальній громаді.

Колектив ТОВ “Лаванда” до повномасштабного вторгнення.

Всі землі товариства – на розмежуванні трьох областей, зритих окопами та вирвами: Донецької, Дніпропетровської та Запорізької.

І якщо раніше така близькість з трьома областями не викликала абсолютно ніякої стривоженості, навіть навпаки, давала ширші можливості, то сьогодні ці землі – в межах досяжності ворожої реактивної та навіть ствольної артилерії, не кажучи про авіацію.

Попри небезпеку, товариство обробляє ці родючі землі, більшість із яких – орендовані паї. Тут вирощують пшеницю, ячмінь, соняшник та ріпак.

Але  це просте словосполучення “вирощування зернових”, яке у мирний час вживається у якихось звичних новинах про жнива, сьогодні просякнуте болем та кров’ю кожного аграрія. Кожного, хто, без перебільшення, ціною власного життя захищає кожен гектар урожаю на прифронтових нивах.

Війна. Вторгнення. Оборона

Директор ТОВ “Лаванда” Дмитро Коростельов – це один із тих мужніх українських аграріїв, котрий під час війни зумів зберегти товариство, колектив та, попри матеріальні втрати, завдані ворогом, вже третій рік поспіль обробляє землю, щоб мати український врожай для співвітчизників.

Дмитро Коростельов

Дмитро розповів, що на момент повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року землі товариства вже з осені були належно удобрені та засіяні озимими ріпаком і пшеницею. Підготовлена була й земля до весняного посіву соняшника. Тобто все було зроблено для того, щоб врожай того року порадував і людей, і країну.

  Сьогодні важко згадувати той хаос, який очікувано принесли російські злочинці на нашу землю. Свідомо кажу слово “очікувано”, оскільки добре знав, що буде війна, – говорить Дмитро Коростелов. – Передбачити вторгнення російських окупаційних військ на територію нашої держави можна було. Розвідки США та Британії постійно попереджали, що президент росії готує масштабний напад. З перших годин вторгнення Сили оборони України – ЗСУ, Територіальна оборона, Нацгвардія, поліція, а також добровольці – почали чинити запеклий опір. Ми, гуляйпільці, також не мали часу на роздуми. 

Як згадує Дмитро, вже на другий день великої війни, а саме 25 лютого 2022 року, було утворено Громадську організацію “Загін народної самооборони Гуляйпільської громади”, яка активно долучилася до оборони міста Гуляйполя. Починали з будівництва блокпостів, приготувань “Коктейлів Молотова”, вели стеження за ворогом з дронів. 

  Перша техніка окупантів почала прориватися до нашого міста 5 березня 2022 року зі сторони міста Пологи. На той час воно вже було окуповане  російськими військовими. Проте наше кацапам виявилося не по зубам. До сьогодні наші захисники-гуляйпільці мужньо тримають оборону міста і ведуть активний бій з ворогом, – говорить Дмитро.

Згадуючи березень 2022 року, Дмитро Коростельов розповів і про те, як до Гуляйполя почала прибувати перша військова техніка Збройних Сил України. Тоді, за його словами, маленьке, мирне містечко почало перетворюватися на військовий хаб. Але наскільки швидко місто заповнювали військові, так само швидко його покидали місцеві мешканці, рятуючись від артилерійських обстрілів.

Нині місто Гуляйполе – прифронтове місто, в якому завмерло життя та ведуться активні бойові дії.

Сіяти та збирати хліб під постійними обстрілами

Сільськогосподарське підприємство Дмитра, як і безліч інших цивільних об’єктів, у перші місяці війни стало мішенню для артилерійських та ракетних ударів ворога. І сьогодні порівняно невелике аграрне підприємство ТОВ “Лаванда” фактично своєю працею протистоїть російській навалі.

Окупанти завдали значної шкоди та руйнації підприємству. Ангарні приміщення для зберігання зерна, сільгосптехніка – знищені або ж понівечені ворожими снарядами та ракетами. Тому нині працювати доводиться якомога швидше. Зібравши врожай, треба одразу вивозити зерно з поля.
Але і зібрати все – теж подвиг. Бо часто під час жнив, коли стоїть спека, і працює комбайн, ворог навмисне завдає ударів по аграріям. Ворожі снаряди розриваються посеред колосистого поля. Стерня, а що гірше разом із нею стигла пшениця, – миттєво спалахують. Дивитися на палаюче стигле зерно для аграрія рівносильно тому, як дивитися на зникнення самого життя.

Гасити доводиться те, що встигають.

– Відпускати комбайнерів, водіїв у поле без касок, бронежилетів та вогнегасників не виходить. Цінуємо і бережемо життя наших працівників, які не полишили підприємство з перших днів війни і досі трудяться разом зі мною.

Сьогодні бажання у всіх одне – закінчити Перемогою цю кляту війну, яка щодня нівечить це маленьке і таке колись затишне містечко Гуляйполе, руйнує цілі родини, вбиваючи рідних та близьких людей. Я глибоко вірю, що скоро обов’язково прийде час, коли виженемо кацапа з нашої землі, яка багата на щедрі врожаї та гарних людей, – підкреслив аграрій.

Омите кров’ю і слізьми

Керівник ТОВ “Лаванда” згадує, як у липні 2022 року під час ракетного обстрілу одного з сіл дві ворожі ракети поцілили в ангарні приміщення підприємства,  в якому тоді перебували наші захисники. Внаслідок удару загинило семеро бійців, котрі пішли добровольцями захищати Україну.

Ось їхні імена:

  •     Пилипко Ігор Михайлович, сапер інженерно-саперного взводу. Народився 20 квітня 1974 року.
  •     Клід Володимир Ярославович, головний сержант відділення інженерно-саперного взводу. Народився 24 квітня 1973 року.
  •     Воронюк Андрій Юрійович, командир відділення інженерно-саперного взводу. Народився 12 червня 1992 року.
  •     Павлюк Андрій Тарасович, сержант, сапер інженерно-саперного взводу). Народився 17 квітня 1981 року.
  •     Косміряк Василь Романович, солдат, сапер інженерно-саперного взводу. Народився 7 лютого 1984 року.
  •     Скорецький Василь Тарасович, солдат, сапер інженерно-саперного взводу. Народився 16 жовтня 1998 року.
  •     Чайка Олександр Віталійович, командир інженерно-саперного взводу. Народився 19 вересня 1973 року.

 

–     Розтрощенні вщент ангари – це ніщо в порівнянні з життями наших захисників, – говорить Дмитро. – Найстаршим тоді було 49 років, а наймолодшому – Василю  Скорецькому 24 роки. Переважна більшість військових з Івано-Франківська та області, інші – з Бучі, Рівного та смт. Веселе, Запорізької області. Сьогодні Франківщина – це місто-побратим Гуляйполя, до якого обов’язково, щойно закінчиться ця клята війна, приїдуть близькі та рідні, щоб подивитися на той край, за який віддали життя їхні відважні воїни. А ми – гуляйпільці, обов’язково занотуємо їхні імена в нашу історію.

Минулого року Дмитро зустрівся в Івано-Франківську з дружинами  військових, які загинули від того ракетного удару, а також відвідав кладовище у селі Чукалівка, де поховали в один день двох друзів-побратимів – Ігора Пилипка та Володимира Кліда.

       

Родина Пилипенко, 2021 р. та 2022 р.

–     Загиблі захисники – мої однолітки, в яких є чудові родини та дітки. Тому мені було важко говорити з дружинами – двома Наталями, які, плачучи, хотіли почути все про той край, в якому полягли їхні мужні воїни. Хлопці – товариші з дитинства, які разом дружили, разом і весілля один в одного відгуляли, разом святкували народження діток. Разом виявили бажання йти добровольцями на війну. В мирному житті хлопці трудилися на різних роботах – Ігор майстрував меблі, а Володимир – присвятив життя військовій службі за контрактом. Обидві Наталі – викладачки: одна в коледжі, а інша в університеті. Сьогодні у них одна біда на двох, зарадити якому може тільки посмішка їхній дітей, – важко зітхаючи, говорить Дмитро.


Історія Дмитра та його ТОВ “Лаванда” – одна з багатьох. Вони всі де в чому схожі між собою. Але водночас і всі різні. Адже це історії війни. 

 


*Всі фото надані авторкою матеріалу 

 

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

 


 

Оригінал статті на сайті Українського кризового медіа центру українською та англійською мовами 

 

 

Ми говоримо про медіа гігієну, критичне мислення, логіку і розвіювання стереотипів. Тут ми жартуємо і хуліганимо, малюємо смішні картинки, знімаємо веселі відео і співпрацюємо з найкращими, на нашу думку, авторами. Ми говоримо про складні теми, але не шукаємо простих рішень, а тільки просту і цікаву форму.

Залиште коментар

2 × 4 =