Площа Українських Героїв

Лєв Толстой – один із головних стовпів, на яких тримається міф про культурну Росію, таку собі іншу, але теж Європу, яку лишень треба зрозуміти, пробачити і прийняти такою, якою вона є. Росіяни вкладають мільярди доларів у те, аби підтримувати у світі власний фальшивий образ і виправдовувати свою ненависть і жорстокість якоюсь незбагненною організацією їхніх душ. Убили, поплакали, покричали хрипким голосом сумної пісні – і можна вбивати далі – “не ми такі, життя таке”. Цивілізованим людям важко побачити це російське єство, коли вони чують брехню російської пропаганди про “не все так однозначно”, – то міцно вкорінений образ іншої, культурної Росії стає гарним ґрунтом, на які падають ці зерна. Ще зовсім недавно таких було багато і серед українців, але, ховаючись від висококультурних російських ракет, наприклад, на станції метро Льва Толстого, вони швидко все збагнули. 

На щастя, в Києві більше немає ані такої станції метро, ані площі. Віднині це площа Українських Героїв. Ми позбуваємося не просто назв, а заразом і прищепленого за століття комплексу меншовартості. Дивовижно, як українців, які за великим рахунком і придумали невдячним сусідам їхню імперію, які мають Сковороду, Лесю Українку і Франка, писанкарство, вишивку, Петриківський розпис і Косівську кераміку, переконали, що вони менш культурні, ніж люди, що живуть у непобілених хатах і розважаються масовими бійками “стєнка на стєнку”. Тож із кожним прибраним маркером “русского міра” ми наближаємося до усвідомлення, хто ми такі. Вивільняється простір для переосмислення свого минулого і пошуку місця в майбутньому. Раптом усе те, чого багато хто довго соромився, стало модним. Раптом чужа облуда впала, і українці, нарешті, захотіли мати вулиці та площі власних Героїв.

Український кризовий медіа-центр

Коментар

  • Андрій

    09.06.2023

    Я не згодне з ти, що ЛНТ потрібно таврувати – він викривав злочини царизму ще до того як це стало мейнстрімом. Я дуже люблю росіянам приводити ось цю його цитату:

    “Вой женщин слышался во всех домах и на площади, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать. Взрослые дети не играли, а испуганными глазами смотрели на старших.
    Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения”

    «Хаджи-Мурат»
    1902 рік

    • Катерина

      13.06.2023

      Ви можете любити цитати кого завгодно, але маркування російськими топонімами українського простору це колонізаційна політика російської імперії, совєтов і самої росії тепер, яких необхідно позбуватися як і меншовартості;)

Залиште коментар

nineteen − 14 =