Рашизм і рашисти
Із самого початку повномасштабної війни з росією виникла гостра потреба у тому, щоб якось називати ворога – не нейтрально, а так, щоб вивільняти емоції та лють. У випадку соцмереж неполіткоректність загрожувала баном. Тож до звичного набору споконвічних «дружніх» назв і означень наших північно-східних сусідів додалися орки, російські фашисти/нацисти. Толкінські орки – це, звісно, поетично, але не варто ображати гідність художніх персонажів. Сучасні росіяни так само не тотожні фашистам і нацистам середини минулого століття, хоча у питаннях жорстокості мають багато спільного.
Думаю, найдоречніше називати наших ворогів рашистами, а їхню ідеологію – рашизмом, тобто прагненням за всяку ціну підкорити чужі країни і народи, нав’язати їм свою державну систему, мову та культуру. На відміну від нацизму, рашистам ідеться не про «чистоту раси», а про відбудову давно втраченої імперії та підкорення усіх непокірних народів у пояс олігархічно-мафійних структур. Рашизм спочатку діє на полі постправди, намагаючись інформаційно підкорити. Якщо це не допомагає, вони вдаються до воєнних дій. Програючи у бою, рашисти переходять до жорстокого тероризму над мирним населенням, не жаліючи ні старих, ні дітей. Рашисти розуміють виключно мову сили, і будь-які перемовини з ними варто вести тільки з позиції сили, бо самі вони завжди так чинять, а результату перемовин не можна довіряти через їхню тотальну віроломність.
*на обкладинці використано плакат Асі Красільнікової
