«Розстріляне Відродження» розстрілювали в Сандармосі

В історії важко знайти більш страшні, тривалі в часі й непокарані одночасно злочини, ніж злочини СРСР. Вражає їхня кількість, масштаб, диявольська винахідливість, цинізм, а ще більше – замовчування і заперечення аж донині тими, хто продовжує політику радянського терору. Сьогодні вшановуємо пам’ять жертв Сандармоху. Восени 1937-го тут розстріляли 1111 людей, зокрема, 163 українців. Злочин проти людяності, вдумайтеся, присвятили двадцятиріччю більшовицького перевороту.

Загалом же, у цьому карельському лісі режим убив близько 10 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп.

 

Дослідники порівнюють наслідки Сандармоху для української нації з обезголовленням. Власне, «Розстріляне Відродження» розстріляли в Сандармосі – тут убили:

 

  •     неокласика Миколу Зерова;
  •     президента харківської Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) Михайла Ялового;
  •     драматурга, автора п’єси «Мина Мазайло» (висміює зросійщення) Миколу Куліша; 
  •     творця українського модерного театру, режисера харківського театру «Березіль» Леся Курбаса; 
  •     автора урбаністичного роману «Місто» Валер’яна Підмогильного; 
  •     засновника української картографії Степана Рудницького, який обґрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності українців; 
  •     голову Ради народних міністрів, міністра закордонних справ УНР Володимира Чехівського, під керівництвом якого було проголошенено Акт злуки УНР і ЗУНР;
  •     брата Михайла Грушевського – науковця Сергія Грушевського, якого не врятувала навіть публічна підтримка червоного терору. 

 

 

І це далеко не повний список наших знищених інтелектуалів. На відміну від інших місць масових убивств НКВС, урочище Сандармох приховували найдовше – навіть після розпаду СРСР і визнання розстрілів польської еліти під Смоленськом. Цю могилу знайшли лише в 1997 році історики з міжнародного товариства «Меморіал» Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв. Діяльність «Меморіалу» та його членів не залишилася непокараною Кремлем. Зараз ця організація визнана «іноземним агентом», а істориків переслідують, садять до в’язниць, звідки вони вже не виходять, як, наприклад, доглядач меморіального комплексу «Сандармох» Сергій Колтирін. Дослідника, як і жертв Сандармоху, судили за вигаданими звинуваченнями і кинули онкохворого в буцегарню, де він помер.

 

Після атаки на істориків Росія взялася за цілковиту фальсифікацію історії Сандармоху. Позаяк заперечити наявність масових поховань із простреленими черепами не вдалося – Кремль намагається переконати, що це рештки розстріляних фінами червоноармійців. Брудну справу доручили так званому Російському військово-історичному товариству, якому допомагає доблесна російська армія. 

 

На головній сторінці сайту цього товариства ви знайдете цитату Путіна: «Мы должны сделать все, чтобы сегодняшние дети и вообще все наши граждане гордились тем, что они наследники, внуки, правнуки победителей». Воно здійснює цілий комплекс заходів із пропаганди: проводить фестивалі, виставки, видає псевдо-історичну літературу, знімає фільми тощо. Наприклад, кіно «Полководцы России. От древней Руси до ХХ века» уже в назві враховує нову лінію партії – Русь не Київська, тому й не дивно, що тут до своїх полководців росіяни записали Володимира Мономаха. Також організація зняла сповнений радянською дезою фільм «Бандеровцы. Палачи не бывают героями». Прикметно, що це «антинацистське» товариство має свій відповідник «Гітлер’югенду» – дитячі табори, де малих росіян змалку вчать любити Сталіна/Путіна та віддавати життя за «рускій мір».

 

Формальним приводом для плюндрування масової могили став лист виконувача обов’язків міністра культури Карелії на прізвище Соловйов. Він просить розрити поховання, бо «спекуляції навколо подій в урочищі завдають шкоди міжнародному іміджу Росії, закріплюють в суспільній свідомості громадян необґрунтоване почуття провини перед нібито репресованими представниками зарубіжних держав, дозволяють висувати необґрунтовані претензії до нашої держави і стають консолідуючим фактором антиурядових сил в Росії». Пам’ять про злочини НКВС – це консолідуючий фактор антиурядових сил у Росії. Чи може зізнання бути більш промовистим?

 


Український кризовий медіа-центр

Залиште коментар

20 + one =