Чому так багато дискусій точиться з приводу депутатської недоторканності в України? Залишити не можна скасувати? (кому став там, де вважаєш за потрібне). Чим вона допомагає посадовцям і чому заважає всім іншим? Викладаємо свою точку зору з цього приводу на стіл.

Що воно таке, ця депутатська недоторканність? В Україні це означає, що депутат не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності (без згоди ВРУ), затриманий чи заарештований (знову ж таки, без її погодження). Якщо Верховна Рада дає добро, то народного депутата можуть обшукувати, розкривати таємниці його листування, телефонних розмов, оглядати особисте помешкання. Зняти недоторканність може рішення ВРУ за запитом Генерального прокурора. По суті, це означає, що до нардепа не можна застосувати ті ж самі санкції, що й до інших громадян України (без проведення спеціальної процедури погодження). Сама депутатська недоторканність поділяється на імунітет (зняття відповідальності за політичну діяльність, наприклад, виступи чи голосування) та індемнітет (зняття відповідальності за порушення до згоди Парламенту). 

Нащо воно нам треба, взагалі? Депутатська недоторканність була придумана не для того, щоб відгородити нардепів від «простих смертних». В ідеальному світі нею мали бути забезпечені належні умови, щоб депутати виконували свої обов’язки. Захист від переслідувань гарантує незалежність; таким чином депутат захищений від тиску.

На ділі маємо трохи інше: недоторканність українських нардепів майже необмежена, їхні права  ̶  досить широкі, а рівень правової культури українців  ̶  низький. За роки незалежності в депутатів «виховалося» почуття уседозволеності, виробився такий собі умовний рефлекс (хоча, швидше, його відсутність). Гордо носячи лейбл «народний депутат», люди блокують трибуни, шкодять майно, влаштовують бійки у Парламенті, втручаються в роботу держорганів; це вже, не говорячи про «буденні» адміністративні і кримінальні порушення: на дорогах, вулицях, у публічних місцях тощо. Ось це все  ̶  не парламентаризм, а наслідки збоченого розуміння депутатської недоторканності.

Сама ідея такого «захисту» депутатів не подобалася українцям ще з часів ухвалення Конституції у 1996 році, де у ст. 80 він був проголошений. Активніше почали виступати проти депутатської недоторканності у 2004, коли її скасування назвали однією з вимог європейців для вступу України до ЄС. Порошенку недоторканність теж «не зайшла», тому ще у січні 2015 року він підготував невідкладний законопроект стосовно цього питання. Необмежена депутатська недоторканність, як мінімум, має насторожити тим, що такого «всеосяжного» імунітету парламентарів немає в жодній іншій демократичній державі. Там його або обмежили або, взагалі, скасували. Європейська свідомість підказувала, що недоторканність депутатів  ̶  це не гарантія безкарності, а навпаки: підсилення її протидії.

Світова спільнота поділена на два табори: ті, хто вважають, що депутатська недоторканність повинна відійти у минуле як «отрута» конституційності, і ті, хто думає, що імунітет  ̶  єдиний ефективний захист для парламентарів. Рада Європи заспокоює, що у демократіях, де дотримуються верховенства права, імунітет є зайвим, оскільки у діяльність законодавчого органу і без того мало втручаються. А у країнах перехідного типу, які лише розбудовують свою демократію, депутатів варто берегти і захищати від переслідування та послаблення законодавчої гілки влади, бо ж звинувачення висуває судова або виконавча. Скасування недоторканності означало би ризик для незалежності депутатів. Вона не лише захищає парламентарів від політичних переслідувань, а й захищає опозицію від утисків з боку правлячої більшості.

Цікаво, що жодних європейських стандартів щодо депутатського імунітету не існує, а це означає, що в Україні їх склали на свій розсуд. Там недоторканність закріплена конституційно, хоча кожна держава має свої особливості її набуття, зняття та дії. Більшість європейських країн надають політичний і кримінальний захист для членів парламенту (другим, власне, посадовці іноді зловживають, аби захистити свою протизаконну діяльність). Загалом це стосується парламентарів, хоча у Нідерландах, наприклад, вони не мають такого привілею. Німці надають недоторканність тільки депутатам нижньої палати, британці, іспанці, латвійці  ̶  лише для цивільних справ. В Австрії, Туреччині і Грузії, наприклад, недоторканним вважається не лише депутат, а і його будинок з офісом. У Польщі й Естонії, якщо на кандидата в депутати завели кримінальну справу до отримання мандату, то кримінальне провадження зупинятися не буде. У Данії та Греції зупиниться після набуття статусу.

У нас депутатський імунітет  ̶  це суттєва перешкода для боротьби з корупцією  ̶  легкий спосіб «відгородити» себе від покарання. Будь-який вид імунітету порушує принцип рівності перед законом, а це, між іншим,  ̶  основний компонент верховенства права. Так політики можуть здійснювати тиск: вчинивши злочин, вони все ще матимуть шанс бути обраними. Депутатська недоторканність (у тому недосконалому та часто гіпертрофованому вигляді, в якому маємо щастя її спостерігати)  ̶  це дискредитація законодавчої гілки влади. Наразі не йде мова про повне її скасування: експерти пропонують просто обмежити відсутністю відповідальності за результати голосування, виступи у ВРУ, політичну позицію. А от неможливість притягнення депутата до кримінальної відповідальності ставлять під великий сумнів: положення хочуть виключити, щоб усі слідчі дії здійснювалися на тих же підставах, що і до звичайних громадян. Чим нам «загрожує» обмеження депутатської недоторканності? Ну, по-перше, принаймні наближенням до забезпечення рівності усіх перед законом. По-друге, кроком до «парламентської чистки» від тих, хто використовує мандат для прикриття злочинів і лобіювання особистих інтересів. По-третє, полегшенням роботи правоохоронців, які будуть розслідувати справи нардепів на загальних засадах. Врешті-решт, недоброчесні кандидати просто перестануть бачити сенс у балотуванні до Верховної Ради; за чим вони туди підуть, якщо імунітету більше «не дають»? 😊

А з іншого боку, якби лишали депутатську недоторканність, то що би отримали? Маємо розуміти, що імунітет нардепів пов’язаний не з їхнім статусом як людини, а з покладеними на них державними повноваженнями. І виконувати їх треба через призму саме такої позиції. За роки незалежності України ВРУ позбавила недоторканності 13 народних депутатів повністю або частково. Із них жоден не поніс покарання за вироком суду. Про що це свідчить? Відсутність депутатського імунітету не є запорукою відповідальності посадовців за порушення закону. Корінь проблеми іноді лежить деінде  ̶  у якості державного правосуддя. Експерти побоюються, що повне скасування імунітету призведе до слабшання Парламенту. Повне скасування, як і вседозволеність  ̶  це популістичні крайнощі. Тому, аби уникнути політичного тиску на депутатів та забезпечити нормальне функціонування Парламенту, замість скасування, варто отримати тлумачення Конституційного суду щодо меж депутатської недоторканності. Він якраз зможе розтлумачити, що значить «імунітет» в європейському розумінні: як і коли починати провадження щодо депутата, які судові рішення ухвалювати, і як відбуватиметься притягнення до кримінальної відповідальності. Все це  ̶  без ризику для депутатських мандата, совісті і безпеки.