Сіра радянська мода

Люди, які сумують за СРСР, здебільшого, сумують за дитинством або молодістю. Згадуючи теплі моменти життя, вони часом пов’язують власні приємні переживання і яскраві спогади з тією державою і часом, забуваючи, яким сірим життя було, насправді. Особливо це стосувалося зовнішнього вигляду людей. Навіть тодішня преса визнавала, що фантазія радянських дизайнерів сягає не вище принтів із якорцями або штурвальчиками. У 1985-му старша конструкторка Республіканського будинку моделей Міністерства побутового обслуговування населення УРСР, розповідаючи про розробки “молодіжних силуетів”, хизувалася, що “сорочки юнаків поєднують два кольори і вже цим відрізняються від звичайних”. 

Як і вся планова економіка СРСР, його легка промисловість була неповороткою і неспроможною забезпечити потреби населення. Особливо це відчувала молодь, що шукала гарних речей у фарцовщиків – спритних людей, які торгували закордонними речами. Величезний попит в останні десятиліття існування Союзу мали джинси. Тоталітарна держава вміла знищувала всіх своїх ворогів, але була безсила проти моди на американські штани, бо не могла запропонувати нічого кращого. Спроби наздогнати моду розбивалися об відсутність ринку. Наприклад, в УРСР моделі одягу, які готували до Олімпіади-80, станом на кінець 1982-го так і не пішли у виробництво, а моделі, які розробили у 1982-му, планували виробляти аж із 1984-го. Тож геть не дивно, що у 1987-му директорка київського магазину “Молодіжний” в інтерв’ю газеті “Молодь України” просила не створювати магазину “зайвої реклами”, “щоб не накликати скарг”, бо “справді молодіжних і цікавих речей надійшло небагато”. 

 

Джерела:

“Молодь України”, 5 грудня 1982, №231 (14567), “Молодіжна мода”, А. Нечитайло 

“Молодь України”, 11 липня 1985, №133 (15216), “Фестивальна мода. Яка вона?”, А. Мойсеєва

 “Молодь України”, 25 листопада 1987, №224 (15806), “Чи вимагає жертв кумир?”, С. Компанієць