Тепло металу

За багато сотень кілометрів від фронту майже на самому кордоні зі Словаччиною розташоване тихе містечко Перечин. На Закарпатті воно вирізняється тим, що тут залишилися сліди радянської індустрії. Під час повномасштабного вторгнення Перечин також відзначився цікавим волонтерським проєктом: місцеві скульптори, які працюють із металом, вирішили допомогти фронту своїми вміннями.

Олег Путрашик, Ян Потрогош, Андрій Стегура

Шпор, цицька, фрас

Ян Потрогош, Олег Путрашик та Андрій Стегура – це ужгородські митці, які заклали потужну творчу майстерню у Перечині у 2008 році. Впритул до промзони у приміщенні колишнього складу зібрали обладнання для роботи з металом, на подвір’ї облаштували сад із кам’яним лабіринтом. Коли почалося повномасштабне вторгнення, митці вирішили записатися в ТРО; їх не взяли, бо військову службу вони не проходили, але чоловіки швидко зрозуміли, як можуть прислужитися фронту.

«Почалося все із зустрічі з мером Перечина, – згадує Андрій Стегура, – він сам не знав, що робити, але потім хтось із нас побачив в інтернеті, що є велика потреба в металевих їжаках для блокпостів. Ми розробили креслення і почали виготовляти їх у великих кількостях, у пікові дні по 350 за день. Передавали волонтерам, що в Ужгороді готували і відправляли «коктейлі Молотова». Бувало навіть так, що ми відвантажували ще гарячі вироби… За березень 2022 року зробили їх біля 4000».

 

Їжаки для блокпостів

Поступово ця потреба відпала, але паралельно художники почали працювати над іншими виробами. Зустрілися із сапером-інструктором, і той розповів про брак розміновувачів – спеціальних якорів, якими з безпечної відстані бійці стягують потенційно заміновані предмети, щоб уберегти себе. Скульптори також розробили портативну пічку для обігріву і приготування їжі.

   

Розміновувачі 

«16 березня 2022 року проєкт пічки вже був готовий. Деталі вирізали на лазері і почали масове виробництво», – каже Андрій.

 

Піч «Шпор»

Першу модель назвали «Шпор». Це колоритний закарпатський діалектизм, що означає «піч». Станом на зараз їх виготовили понад 300. Наступні моделі називали також по-локальному. «Фрас» (чорт), «Ґазда» (господар), «Цицька», «Маминамама», «Коцка» (кубик).

 

Пічки «Фрас» та «Ґазда» 

Усі моделі різного розміру – від печей для бліндажів і наметів до маленьких індивідуальних для заварювання кави, але всі вони портативні, чим вирізняються від великих армійських буржуйок. Середня ракетна пічка важить усього 3 кг.

 

«Коцка», «Маминамама» та «Цицька» 

Спочатку художники планували скопіювати малу індивідуальну піч однієї німецької фірми. Звернулися до них із таким проханням, але ті відмовили. Довелося розробляти власну модель, принципово іншу і, за словами скульпторів, кращу.

«Усі елементи круглі, замки, що їх поєднують, легко збираються і міцно тримають конструкцію, усе прекрасно працює», – хвалиться Андрій.

Марсу марсове, Музі музине

На початку повномасштабного вторгнення художники безвилазно жили і працювали в майстерні, а власні помешкання перетворили на прихисток для знайомих біженців. У пікові моменти в майстерні працювало семеро осіб. Скульптори автоматизували виробництво, зробили станки, щоб прискорити процес.

Печі замовляли, як правило, волонтери, часто закордонні, і родичі бійців. Олег зазначає, що попит сезонний: у теплу пору минулого року було вдвічі менше замовлень, ніж у холодну, тому скульптори чекають напливу роботи з першими холодами.

Довгий час вони працювали безкоштовно, брали гроші тільки за матеріали, тепер включають мінімальну оплату за роботу, бо власних заощаджень не вистачає.

Восени минулого року художники змогли, нарешті, поступово поєднати волонтерство з мистецькими проєктами, більшість з яких все одно пов’язані з війною і фронтом. До них завітав Томаш Ванєк, колишній ректор Празької академії мистецтв. Він привіз в Україну волонтерську допомогу і вирішив організувати в Перечині чесько-український симпозіум.

«У результаті чехи не змогли приїхати, – згадує Андрій, – але ми зробили виставку, запросили усіх друзів, хто допомагав нам тут працювати. Хтось приніс живопис, хтось графіку, хтось скульптуру. Потім ця виставка поїхала в Прагу, але нас випустили тільки на її закриття. Нам дали дозвіл перебувати за кордоном 2 тижні, але ми пробули там 5 днів і повернулися далі працювати».

На початку 2023 року художники формалізували своє об’єднання і заснували ГО «Шпор». Планують відкрити на базі майстерні резиденцію для митців, які були змушені покинути свої домівки через війну. 

Майстерня “Шпора” 

Естетика і функціоналізм

Ян, Олег і Андрій продемонстрували мені свої вироби. Усі вони мають дуже естетичний вигляд. Впадає в око, що їх створювали художники. Пропорції, лінії, вирізи і навіть підписи виробів відпрацьовані чітко. Але митці чудово усвідомлюють, що головне – це функціональність. Тому всі вироби мають максимально полегшену вагу, у складеному вигляді займають дуже небагато місця, деталі монтуються легко.

Для димарів печей спеціально вибрали трубу найпоширенішого сотого діаметру, щоб у разі втрати її можна було легко докупити у будь-якому будівельному магазині.

«Можна було б взяти меншу, – коментує Олег, – але, окрім всього, вона має кращу тепловіддачу».

Андрій показав мені прототип ракетної печі.  Довжина різних частин змінювалася кілька разів. Деякі деталі переварені, деякі зі зміненою формою і товщиною. Так творці намагалися максимізувати коефіцієнт корисної дії.

 

Прототип та готові ракетні печі Фрас

Ян, автор більшості прототипів, сам тестує кожну модель. Фіксує час, за який закипає вода, за який піч прогорить без докладання дров і так далі. 

Художники кажуть, що від бійців отримували тільки позитивний фідбек. Андрій згадує, як у майстерню завітали військові, які проходили реабілітацію в Ужгороді: «Вони подивилися на печі, відзначили, що це дуже гарна робота, але згадували ситуації відступу, коли треба покидати позиції дуже швидко. Мовляв, тоді бійці кидають усе, навіть каски і броніки, бо треба відходити пішки на значні відстані, і шкода, щоб такі речі пропадали».

Станом на кінець серпня «Шпор» виготовив 450 середніх печей і близько 200 індивідуальних, а ще понад 2000 розміновувачів. Митці планують освоїти 3D друк і таким чином розширити асортимент продукції.

Дух Фекети

Пам’ятник Федору Фекеті в Перечині

У центрі Перечина стоїть пам’ятник Федору Фекеті. Це листоноша із села Тур’ї Ремети, який 30 років доставляв кореспонденцію до Ужгорода і назад. На дворі було XIX століття, і він пішки проходив в один бік 25 кілометрів. Угорське королівство, до якого на той час належало Закарпаття, було далеким від цивілізації, особливо в провінції.

Художників «Шпору» добре знає місцева влада, їх упізнають люди на базарі та працівники «Нової пошти», через яку вони відправляють свої вироби по всій країні.

В ідеальному світі забезпеченням фронту повинні займатися відповідні державні органи, що мають до деталей продумувати потреби бійців, а скульптори мають займатися мистецтвом. Однак реальність така, що митцям доводиться підставляти плече, закривати гострі потреби фронту, пристосовувати виробництво до блекаутів.

Поштар Фекета виконував свою роботу в доволі несприятливих обставинах, виконував невтомно і, думаю, спокійно. Подібний настрій панує також у майстерні об’єднання «Шпор», що зуміло поєднати мистецтво з буденними потребами фронту.

 

 


*Усі фото – автора

 

Читайте інші репортажі про стійкість українців, які живуть і відновлюють свою країну в непрості часи: не опускають рук перед труднощами, а, навпаки, активно діють і отримують посттравматичне зростання, у рубриці «ВІДЧУВАТИ»:

ЧЕРНІГІВ: ВІДБУДУВАТИ З ПОПЕЛУ

ПЕРЕЯСЛАВ: ТРЕТЄ ВІДРЕЧЕННЯ ВІД МОСКВИ

 

Журналіст

Залиште коментар

12 − 5 =