Українські мовні сепаратизми
У контексті останніх восьми років у колективній свідомості міцно прописалося поняття сепаратизму. Як правило, згадують про Крим, Донбас і тамтешні проросійські настрої. Завдяки сепаратистам Кремль прикрив свою операцію з окупації Криму і саме завдяки ним намагається створювати ілюзію «громадянської війни» в Україні.
Сепаратистські рухи на цих теренах виникли не у 2014 році, а значно раніше. Крим бунтував ще у 90-х, а на Донбасі ці рухи з’явилися на початку 2000-х. І там, і там сепаратисти були маргіналами, однак у зручний момент роль ширми для гібридної операції відіграли доволі успішно.
Сепаратизм в Україні не завжди пов’язаний саме з проросійськими настроями. Досить часто його намагаються зліпити з регіональної ідентичності та діалектів. Далі розглянемо кілька важливих прикладів.
«Русинська мова»
На Закарпатті існує так званий русинський рух. Його творці присвоїли собі давню самоназву українців (русини) і стверджують, що на Закарпатті живе окремий народ з окремою від української мовою.
Цей рух доволі давній. Він з’явився ще наприкінці ХІХ ст. Коли українська самосвідомість тільки починала формуватися, у Будапешті, який тоді володів Закарпаттям, вирішили, що краще мати справу з маленьким окремим народом, ніж частиною багатомільйонного, що захоче від’єднатися, і почали просувати ідентичність так званих угро-росів, що нібито є окремою від української.
У міжвоєнний період Закарпаття перейшло до Чехословаччини, процес самоусвідомлення місцевих українців активізувався та завершився проголошенням Карпатської України, але під час Другої світової Закарпаття знову відійшло Угорщині, яка знищила всі українізаційні здобутки і відновила концепцію угро-росів. У радянський період тема окремішності закарпатців була заморожена, але її розконсервували на початку 90-х, коли треба було розхитувати молоду українську незалежність. Вона стала вигідна відразу багатьом гравцям:
Росії – яка прагне розхитати і розколоти Україну. Угорщині, яка ніяк не позбудеться жалю за втраченою територією. Словаччині, Румунії та Польщі, які мають чималі українські меншини і воліють мати справу з «окремим народом», а не частиною великого українського. Представникам американської та канадської еміграції, які виїхали з Закарпаття, коли там іще всі були русинами, тобто не застали процесу національного самоусвідомлення. Різні так звані русинські активісти, відповідно, почали годуватися з різних джерел.
Будуючи свій національний проєкт за зразком ХІХ ст. так звані русини вирішили сконцентруватися на окремішності мови, тому стверджують, що мова закарпатців – не українська, причому межа її поширення нібито чітко збігається з кордоном області. І це абсолютно суперечить філології.
По-перше, йдеться про чотири різні діалекти, представники яких не завжди зрозуміють одні одних. У Рахові на картоплю кажуть «ріпа», а в Мукачеві «кумплі», і таких прикладів можна знайти багато.
По-друге, межі діалектів, які поширені на Закарпатті, ніяким чином не збігаються з кордоном області. Гуцульський діалект (Рахівщина) продовжується на Косівщині та Коломийщині. Бойківський діалект Львівщини заходить на Воловеччину і частково Міжгірщину.
По-третє, ряд серйозних лінгвістів, як українських, так і закордонних, довели, що закарпатські діалекти за всіма ознаками цілком українські та належать до південно-західного наріччя.
Так звані русинські активісти не можуть вести фахові філологічні диспути, тому вся їхня риторика зводиться до чотирьох аргументів.
Перший: якщо закарпатця не розуміють інші українці, то це різні мови.
Тут варто загадати верхньонімецькі та нижньонімецькі діалекти. Їхні носії матимуть суттєві проблеми, щоб порозумітися, але це одна мова.
Другий: русинську мову визнали в Словаччині, Угорщині, та Польщі (лемківська), а Україна не визнає. Як уже говорилося, ці країни визнають так звану русинську саме з політичних міркувань, а не філологічних.
Третій: Закарпаття було русинське, називалося Підкарпатська Русь, а потім прийшов Совєтський Союз і всіх насильно українізував. А як тоді бути з Карпатською Україною, верхівка якої – закарпатці, партією Українське національне об’єднання, що отримала на виборах 92,4 % голосів?
І четвертий коронний аргумент. Україна зараз не визнає русинську так, як раніше Росія не визнавала українську. Однак у так званих русинів не з’явилися свої Смаль-Стоцький, Огієнко чи Шевельов, які б науково довели, що закарпатські діалекти – не українські.
Русинський рух доволі активний – має свої товариства, проводить фестивалі, видає «словники русинської мови» та «граматики», тобто створює ілюзію. На переписі 2001 р. русинами себе записало бл. 10 000 осіб. З того часу ними проведено багато активної роботи. І на новому переписі ця цифра може бути суттєво більшою.
«Галицька мова»
Існує стереотип, буцім Галичина – це «П’ємонт України», еталон патріотизму. Саме на ньому і вибудувався галицький сепаратизм. Мовляв, решта України русифікована, непатріотична, якась не така, тому було б добре від них від’єднатися.
Міф галицького сепаратизму будується на підавстрійській спадщині, тому за бажаний кордон править річка Збруч (межа між Австро-Угорщиною та Російською імперією).
Галицький сепаратизм також бере в основу мову і трактує місцеві діалекти з численними полонізмами та германізмами як окрему «галицьку мову», яку спаскудила і вбила українська.
«Ятвязька мова»
Як і у випадку закарпатських діалектів, поліські говори суттєво відрізняються від літературної мови. Як і у випадку Закарпаття, процеси українського самоусвідомлення на Поліссі відбувалися з певними особливостями, оскільки терени доволі ізольовані.
Тому на початку 90-х на базі західнополіського діалекту розробили так звану «ятвязьку мову», яка натякає, що поліщуки не говорять українською.
***
Усі ці сепаратизми поки маргінальні, але за продуманої інформаційної кампанії на тлі фінансово-політичних криз їх можна розкачати. Саме тому на них варто звернути увагу вже сьогодні, щоб не кусати лікті в майбутньому.
По-перше, було б доречно змінити уявлення про українську мову як про вузький літературний стандарт. Система освіти зараз працює саме в цьому ключі. Варто популяризувати українські діалекти і наголошувати на тому, що наша мова багата і дуже різноманітна.
По-друге, слід популяризувати різні регіональні ідентичності в інклюзивному ключі. Гарний приклад – гуцули. Вони весь час наголошують на своєму гуцульстві, але роблять це у загальноукраїнському руслі.
По-третє, варто дуже уважно ставитися до випадків, коли регіональні лідери прагнуть пошанатажувати Київ заграванням із місцевими сепаратизмами.
- Перевірте себе у квізах від Uchoose.
- Грайте у Першу політичну гру.
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”.
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци.
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі.
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram.
