Останнім часом навколо української абетки розгорнулася дискусія, ініційована за кордоном: політики запропонували українцям перейти з кирилиці на латиницю. Це мало б символізувати долучення України до Європи. Але у такому випадку ми могли би втратити важливий елемент національної самоідентичності і погрузнути у вирі нового комбінування знаків і звуків,  не звичних для слов’ян. Пропонуємо вам пригадати, звідки взялася українська абетка та як вона розвивалася.

У радянські часи вважалося, що українська, російська і білоруська мови сформувалися з однієї мови. Проте ця думка – хибна. Ще у часи Київської Русі писали церковнослов’янською мовою, а от розмовна дуже від неї відрізнялася. Це була староукраїнська, яка за звучанням була наближена до сучасної української літературної мови. Щось подібне відбувалося у Західній Європі, коли писали латинською, а говорили так, як людям було зручніше – старофранцузькою чи старонімецькою. Близько 9 ст. завдяки візантійським ченцям – Кирилу та Мефодію слов’яни отримали кирилицю – одну із найдавніших систем письма. Вона була штучною абеткою, створеною за вказівкою візантійського імператора Михайла ІІІ і ніколи не мала великого поширення у Європі, окрім Московії. Цікаво, що створення кирилиці мало на меті протиставлення її давній сакральній мові слов’ян – велесовиці. Нею користувалися предки слов’ян тисячі років перед тим. А візантійці хотіли таким чином розгорнути імперський тиск на слов’янський світ . Українська абетка стала лише оновленою формою давньої велесовиці. У давню ж кирилицю увійшло 24 літери грецького алфавіту та 12 спеціальних знаків на позначення характерних звуків слов`ян (б, ж, s (дз), ч, Y, ш, ъ, ъı, ь, Ђ, А, Ж, щ). На цей алфавіт сильно вплинула російська реформа письма 1708 року – було усунуто деякі «непотрібні» літери: ω ( «от», омега), ψ («псі»), ξ («ксі»), z («земля»), v («іжиця»), вилучено Ж, додано Е, узаконено Я. Було спрощено друкований шрифт, який називався «гражданська азбука» – його пристосовували до звукового складу української літературною мови. У 19 ст. запропонували вживання нових літер, які вже збереглися в сучасному алфавіті: І, Є, Ї (правопис «Русалки Дністрової»). Зокрема, на Наддніпрянщині українська графіка в сучасному вигляді сформувалася після 1905 року, що засвідчив «Словарь» Б. Грінченка. У 1933 р. із правопису вилучили літеру ґ; відновили її аж у 1990 році. У сучасному українському алфавіті 33 літери, які у 2010 році отримали офіційну транслітерацію латиницею.