Війна і археологія

Повномасштабна війна, окрім усього іншого, зачепила цілу низку професій і сфер діяльності. Дехто, як от цивільна авіація, змушені цілком припинити роботу, а дехто пристосовується до нових, сподіваємося, тимчасових обставин. Про те, як війна вплинула на вітчизняну археологію, ми поговорили з Павлом Нечитайлом, якому вдалося поєднати свій фах зі службою у війську. 

Фото: Лара Коваль.

Як повномасштабна війна вплинула на археологію в Україні?

Українська археологія зазнала значних втрат, оскільки дуже велика кількість спеціалістів пішла воювати, і декого уже з нами немає. Скажімо, в 2021-му році ми досліджували Городок на Хмельниччині, знахідки здавали у музей. Тамтешній завідувач фондів, зовсім юний хлопець, загинув минулого січня на фронті. Моя права рука, технічний директор експедиції Дмитро Тимчук, досі воює. Голова експедиції, що зараз працює поруч з нами, Дмитро Костянтинович Чорновол, також на фронті. І це тільки таке найближче коло, на відстані витягнутої руки. Якщо говорити про всю археологічну спільноту, то дуже багато людей зараз в окопах, а не у розкопах. Тим не менш, процес не припинився.

Але парадоксально, на фронті археологи отримують змогу копати в якихось неочікуваних місцях. І це може дати цікаві результати…

Земляні роботи на війні повсюдно проводяться, а це, звісно ж, приносить знахідки. На Одещині знайшли кілька цілих амфор, в іншому місці пам’ятки епохи бронзи і так далі. Не зазираючи в Google, я пам’ятаю про три масштабні кейси. І завжди там була людина, яка або була раніше в археологічній експедиції і викликала правильних людей, або сама зробила зачистку і фіксацію.

Служачи у війську, ти і сам долучився до окопної археології…

Коли ми перебували на Полтавщині, то будували ВОПи на Ворсклі біля Біликів. Саме це містечко навряд чи виділило б колись кошти на такі дослідження, а нам пощастило. Там була товща піску у півтора метри, а під ними знахідки XVIII – початку ХІХ століття. Хтось знайшов якісь пляшки початку ХХ століття в одному місці, потім нижче були інші артефакти. Ми разом копали і витягали їх. Були побратими, які з нуля загорілися археологією. Командування ставилося до цього поблажливо, бо це була Полтавщина, і мені дозволили цим займатися. Таким чином нам вдалося встановити давній північний кордон містечка. Там стояли багаті будинки, бо ми розкопали гутний посуд, фрагменти люльок і кахлі кінця XVII століття з рельєфними візерунками. Неподалік ми знайшли кілька поселень Черняхівської культури. Усі знахідки, близько 200, ми передали у Білицький краєзнавчий музей, де працює наш колега-археолог Євген Калашник.

Потім нас перекинули на Сумщину, я також хотів там подосліджувати, але наші позиції були далеко від річки. Я сподівався натрапити на палеолітичні знахідки, але там нічого не було. Тому, так, існує феномен окопної археології, і це тільки те, що на поверхні. Є люди, які займаються моніторингом ситуації. Інститут археології за цим стежить. 

Як би ти бачив ідеальну взаємодію армії й археології?

В ідеалі Мінкульт мав би надіслати на Міністерство оборони прохання довести до всіх командирів, що в разі знаходження якихось артефактів слід звертатись за такою-то адресою. А, своєю чергою, Інститут археології мав би створити гарячу лінію, яка б інформувала куди і як все це можна було б надсилати. Тоді подібних випадків побільшало б.

Ясно, що зараз обиватель це читає і подумає – яка археологія, вмирають люди… Але нещодавно я побачив, який бюджет заклала РФ на культуру на цей рік, і яка там, взагалі, ситуація зі ставленням до археології. У нас усе значно гірше, ніж у сраній рашці. З 1990-го року немає державного фінансування археологічних досліджень. Зараз, взагалі, хочуть Інститут археології розпустити, подібні балачки ведуться років 10. Тому про археологію говорити дуже важко. Ще одна проблема – це чорна нелегальна археологія. Є колекціонери-лобісти в органах влади, які у цьому зацікавлені.

Нещодавно був скандал за участі одного відомого колекціонера. І якщо почитати коментарі, то складається враження, що приватні колекції археології — це нормально. Люди не розуміють, що головне не тільки самі знахідки, але і наукове обстеження, де і як вони були знайдені. Чорна археологія цього дати не може.

А який зараз вигляд має робота археолога?

Як і до вторгнення, переважно ведуться дослідження на теренах пам’яток, якщо там плануються якісь земляні роботи. До 2012 року це правило поширювалося на абсолютно усі земельні ділянки, але регіонали його скасували. І це дуже спростило життя нашим латифундистам. Грубо кажучи, навіть якщо є якась пам’ятка, зафіксована після 2012-го року, то добитися її дослідження дуже складно. До повномасштабного вторгнення був у нас один кейс. Дослідник Трипільської культури Олександр Дяченко вирішив дослідити поле, навпроти старого замку в Кам’янці, де було велике трипільське поселення. І він спільно з Польським інститутом археології провів переговори з фермером. Вони дозволили провести там дослідження. Перший сезон ми подосліджували, але пам’ятка не має статусу, приїхав син цього фермера і заборонив усі роботи. На щастя, ми встигли провести магнітну зйомку і зафіксувати план поселення…

Над чим зараз працюєш?

Археологія дуже непередбачувана, тут неможливо нічого прогнозувати. Це така, скажімо, лотерея. Ще в березні не було відомо, чи буде у мене можливість провести експедицію у Василівці, але усе склалося, і тепер це буде найбільш досліджений скельно-печерний комплекс на Подністров’ї. Ми розкопуємо території, прилеглі до печер. Тут трапляються знахідки Трипілля (5500 – 2750 до н.е.), Київської Русі, також післямонгольського періоду, опришківські артефакти XVII століття. Загалом комплекс доволі багатий, але є специфіка, бо розкопки проводяться на доволі крутих схилах. 

Ми тут працюємо третій сезон, особливість експедиції у тому, що ми копаємо гігантські площі. Є несподівані знахідки, наприклад з доби пізньої бронзи. Але усе це вузько-спеціалізована розмова, яка навряд чи зацікавить широку аудиторію.

 


На обкладинці цьогорічні знахідки. Фото інтерв’юера.

Журналіст

Залиште коментар

4 × 4 =