Ядерний фактор
Тема потенційного застосування ядерної зброї Росією актуалізувалася з того моменту, коли росіян почали активно витісняти з території України. Мовляв, щойно РФ остаточно програватиме, то може вдатися до останнього аргументу. Прогнозувати, що в голові Путіна, – річ дуже невдячна. До кінця лютого 2022 року суттєва частка поважних експертів не вірила у повномасштабне вторгнення, тому будь-які передбачення в ядерному питанні будуть непевні. Тим не менш, можна зазирнути в історію ядерного озброєння та наймасштабніших випробувань, щоб розуміти історію питання.
Першу ядерну бомбу розробили і випробували в США 16 липня 1945 року у штаті Нью-Мексико. Плутонієва бомба мала тротиловий еквівалент у 21 кілотонну. За не цілий місяць, 6 серпня, США скинули ядерну бомбу «Малюк» у 16 кілотонн на Хіросіму, а 9 серпня 21-кілотонного «Товстуна» на Нагасакі.
Від вибухів у двох містах миттєво загинуло 130 тис. людей, а згодом від наслідків померло ще до півмільйона. Після американського використання ядерних бомб Японія капітулювала.
США мали статус єдиної ядерної держави тільки 4 роки. 29 серпня 1949 року СРСР успішно підірвав свою першу атомну бомбу потужністю у 22 кілотонни і започаткував гонку озброєння, що вилилася в холодну війну. Із того часу у світі здійснено бл. 2000 ядерних вибухів, деякі з них були в сотні разів сильніші за той, що відбувся у Нагасакі. США та СРСР провели найпотужніші ядерні випробування на нашій планеті.
1 листопада 1952 року американці підірвали «Іві Майка» першу термоядерну бомбу у світі потужністю в 10 400 кілотонн (майже 473 бомби з Нагасакі разом взяті). Радіус повного ураження – 29 кілометрів, висота ядерного гриба бл. 30 км (майже 3,5 Еверести).
Через два роки 1 березня 1954 року США підірвали термоядерну бомбу «Касл Браво» на Маршаллових островах потужністю у 15 000 кілотонн (радіус повного знищення 34 км, висота ядерного гриба 40 км). Бомби більшої потужності США з того часу не випробовували.
СРСР вийшов на подібні потужності аж у 1961 році та відразу вирішив вирватися вперед. Спочатку підірвали бомбу у 12 500 кілотонн, а потім «Цар-бомбу» з неймовірними 50 000 кілотонн.
«Цар-бомба» за своєю потужністю дорівнює 2227 бомбам із Нагасакі. Радіус повного знищення – 60 кілометрів, ядерний гриб після вибуху доріс до стратосфери (67 км). За сто кілометрів від вибуху можна було отримати опіки третього ступеню, за 780 км від вибуху затряслися шибки. Сама бомба важила 27 тонн (мала 8 м завдовжки та 2,1 м у діаметрі).
«Цар-бомба» не пішла у серійне виробництво, це була піар-акція, що мала на меті продемонструвати воєнний потенціал СРСР, ніхто цей божевільний рекорд не намагався побити з того часу.
Зі стратегічної точки зору значно важливішими параметрами стала не потужність бомби – а їхня кількість, ракети-носії та засоби ППО.
Пік ядерної лихоманки – 1986 рік. На той час у світі було 70 300 боєголовок. Станом на 2021 р. у світі нараховують 13 132 боєголовки (тут і далі – приблизні підрахунки Федерації американських науковців). Не всі з них – готові до вжитку. Деякі боєголовки вмонтовані у крилаті ракети, деякі готові до монтажу на носії, а деякі – підлягають утилізації.
Так чи інакше, США та Росія усе ще посідають лідерські позиції (понад 90% боєголовок світу), але Китай стрімко нарощує свій арсенал.
Станом на 2021 р. у Росії було 1600 боєголовок, готових до запуску, 2897 у запасі та 1760 на утилізацію. У США – 1800 активних боєголовок на озброєнні, 2000 у запасі та 1750 на утилізацію.
Далі Китай – 350 боєголовок, Франція – 290, Британія – 225. Пакистан – 165, Індія – 160, Ізраїль – 90, Північна Корея – 45.
За новою редакцією воєнної доктрини РФ Росія залишає за собою право застосовувати ядерну зброю у відповідь на застосування проти неї або її союзників ядерної та інших видів зброї масового знищення, а також у випадку агресії проти РФ із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозою саме існування держави.
Хоча всі ми чудово знаємо, наскільки вірогідними є різні міжнародні зобов’язання Росії – ця країна дотримується міжнародних норм тільки, коли їх розжовують для неї мовою сили та санкцій.
Російські пропагандисти люблять лякати ядерним попелом чи рахувати секунди підльоту їхніх крилатих ракет до різних світових столиць, однак з офіційних кремлівських посадовців тему ядерного шантажу, як правило, використовує тільки одна особа – Дмітірій Мєдвєдєв, заступник голови радбезу РФ, що не має репутацію впливового. Із цього можна зробити висновки, що ядерний шантаж РФ поки застосовує для фонового залякування, але, звісно, ніхто не застрахований від різкої зміни курсу.
Також експерти наголошують на тому, що умовна червона кнопка – це не одноосібне рішення Путіна, а ланцюжок із п’яти різних посадовців і впевненості, що всі вони підкоряться наказу – нема.
Хай там як, США, Британія та Франція ще з часів холодної війни тримають руку на пульсі у цьому питанні, і їм не доводилося вставати з колін у 90-ті, а добра союзниця України – російська корупція – мала проникнути і в цю сферу.
*на обкладинці використана ілюстрація Максима Паленко
