Кого ми впускаємо у політику? Акторів, музикантів, авторів, спортсменів? Україна підхопила тренд на політиків «не по політиці». Певно, нам не стільки потрібні нові обличчя лідерів, а більше ті, хто є популярним поза політикою, чиї обличчя вже звикли бачити. То не тільки у нас так: крім 40-ого Президента США Рейгана, у світі чимало прикладів, коли ті, хто не був народжений політиком, займали вагоме місце на арені перипетій державних. Зеленський  ̶  не унікальний; якщо національна політика відверто нагадує циркову арену, найбільші (і логічні) шанси на перемогу має комік. Перед тим, як стати слугами народу, [слуги культури] вчаться розважати людей, стомлених від тяжкого життя. Електорат, виснажений та задурений обіцянками про зарплати-пенсії-комуналку, хоче бачити на посаді когось, хто «такий, як ми», «тоже чєловєк із народа» і тому подібне. Однак, крім щирого співчуття до того, що відбувається у країні, іноді варто б володіти і якимось бекграундом у державній або принаймні громадській сфері діяльності. Бо не проблема в тому, що політиками стають колишні зірки телеекранів чи улюбленці публіки. Біда, коли вони ступають на цей шлях, покладаючись тільки на самовпевненість і власні уявлення про політику, не знаючи, як вона насправді працює.

Наприклад, Вацлав Гавел: заробив собі славу, перш за все, як чеський письменник, драматург і правозахисник. Він став останнім Президентом Чехословаччини  ̶  і заразом першим президентом Чехії. До речі, його драми були поставлені переважно у жанрі абсурду, чого не скажеш про його державну діяльність. Саме Гавел запустив у Чехії реформи для вступу в ЄС і привів країну до НАТО. Певною мірою саме творча діяльність і підштовхнула Гавела до політичної: ще під час Празької весни він був залучений до політичних дебатів, а у 1965 році чеська цензура почала забороняти його твори. Зрештою, його публікації заборонили, що і зробило Гавела одним із найвідоміших дисидентів. В італійському парламенті сидить Джузеппе П’єро Грілло, з яким, до речі, порівнюють нинішнього Президента України. Він так і не отримав вищої освіти бухгалтера, але популярність собі заробив комедійною кар’єрою. У своїх виступах він любив робити популістичні заяви і критикувати колишніх державних лідерів. За це його навіть на деякий час відсторонили від національного телебачення. Пізніше він повернувся і почав робити голосні заяви про екологічні та соціальні проблеми Італії. У 2009 році він заснував «5 зірок»  ̶  протестний політичний рух, ціллю якого було об’єднання людей під ідеалами чесності та прямої демократії. У період 2005-2010 років електорат віддавав перевагу маловідомим та неофіційним кандидатам до органів місцевої влади. Може й те, що Грілло  ̶  один із найбільш впливових блогерів у світі, допомогло йому тоді триматися на передових позиціях, а його  рухові стати фактично переможцем парламентським виборів у 2018. А Гленда Джексон? Англійська актриса, відома завдяки своїм вольовим ролям у кіно, де переважно грала «сталевих» жінок. Навіть має два «Оскари». Перед тим, як завершити політичну кар’єру у 2015, вона була активною учасницею Лейбористської партії і входила до складу уряду Тоні Блера. Є ще Лех Качинський  ̶  поляк, який ще в 13-річному віці грав у фільмі. Та потім він змінив вектор розвитку своєї кар’єри: закінчив юрфак, вступив до профспілки, став членом Сейму та Сенату, Міністром юстиції та мером Варшави; згодом і Президентом Польщі. Колишній актор, що заборонив гей-паради і радикальні ринкові реформи. Хосе Марсеело Ехерсіто  ̶  теж належить до бійцівського клубу «тих-хто-не-був-політиком». Він став актором у 20 років, знявся у більш ніж 100 фільмах і виграв купу премій. У 60-х він став мером муніципалітету, де пропрацював 16 років, й аж тоді став сенатором. Потім його вибрали віце-президентом Філіппін, а потім вже й безпосередньо главою держави. Правда, революція скинула його з посади: у Хосе та держави були трохи різні інтереси. У неї  ̶  захищати бідних і все таке, а у Президента  ̶  отримувати хабарі за ігровий бізнес. А минулого року на пост губернатора Нью-Йорка висунула свою кандидатуру Синтія Ніксон, актриса, що зіграла адвокатессу та феміністку Міранду в улюбленому серіалі покоління, «Секс у великому місті». Хоч Синтія драматична та комедійна актриса, вона також відома як активістка, що допомагає жінкам із раком молочної залози (бо й сама цю біду пережила). Бачите  ̶  найуспішнішими у політичному відношенні зазвичай стають ті, хто перед тим, якщо й кричав голосні гасла, то поєднував їх із діями.