ЮГУРТИНСЬКА ВІЙНА. ЯК РИМСЬКІ ПОЛІТИКИ ВОЮВАЛИ ПРОТИ СВОЇХ ГЕНЕРАЛІВ

Прикладом використання військових у своїх дрібнополітичних іграх була Югуртинська війна (Bellum Iugurthinum) 112 р. до н.е. – 105 р. до н.е., один з визначальних військових конфліктів, який безпосередньо вплинув на деградацію і занепад Римської республіки і трансформацію її в імперію. Паралельно з Кімврською війною, про яку ми писали в попередній статті КІМВРСЬКА ВІЙНА. ЯК РИМСЬКІ ПОЛІТИКИ ВОЮВАЛИ ПРОТИ СВОЇХ ГЕНЕРАЛІВ, відбувається справжня драма на другому кінці Республіки, у Північній Африці, на території Нумідії (сучасний східний Алжир). Усе почалося ще з часів Другої Пунічної війни, в якій зійшлися Рим і Карфаген. На боці останнього спочатку воював Масінісса, цар Нумідії, але, вчасно перевзувшись, він перейшов на бік Риму і допоміг йому здолати їхнього екзистенційного ворога – карфагенян. За це римський Сенат залишає за Масініссою всі території, які він встиг завоювати під час цього конфлікту, і паралельно створює провінцію «Африка», яка на той час охоплювала території здебільше навколо зруйнованого Карфагену. 

Нумідійське царство. Джерело: Вікіпедія

І проблеми там починаються, як завжди, після смерті царя, після чого за владу починають боротись онуки Масинісси. З одного боку, це законнонароджені діти його першого сина, Гіемпсал та Адгербал, а з іншого, онук-бастард Югурта, який був незаконно народженою дитиною його другого сина. 

Із чого почалась претензія на владу? 

Річ у тому, що в той час, коли Адгербал та Гіемпсал росли в тепличних умовах палацу, віддаючись розвагам і плотським утіхам, Югурта все життя жив як воїн. Тренувався з юних літ, ходив у походи, власноруч убивав лева, чим і заслужив повагу серед простого воїнства. 

Римський історик Саллюстій, з праць якого ми і дізнаємось про цю війну, описував його як красивого тілом і лицем воїна, який був великим честолюбцем, лицарем духу, але водночас нахабним, рішучим і дуже хитрим чоловіком.

Нумідійський вершник. Джерело: wildfiregames.com

І ось ця слава почала дратувати і серйозно непокоїти його дядька, який був батьком Адегрбала та Гіемпсала, і він вирішив відправити його в Іспанію на чолі нумідійської кінноти на допомогу Публію Сципіону Африканському, який розпочав війну за місто Нуманцію, в надії, що такий запальний і честолюбний парубок загине в якійсь кінній атаці. Але сталось неочікуване, римляни відразу розпізнали в молодому командирі яскравого лідера та справжнього воїна, і Публій Сципіон взяв його під свою протекцію. В Іспанії він успішно воює кілька років. Потім ще кілька років проживає в Римі, де заводить важливі знайомства та потрібні зв’язки. Після цього переможець повертається в Нумідію, але не з порожніми руками, а з рекомендаційним листом від Сенату, в якому недвозначно написано, що його дядько повинен всиновити Югурту, який після його смерті стане царем Нумідії. Від цього його брати, звісно, були не в захваті, але суперечити волі Риму не наважились. І все би так і було, якби Югурта після смерті дядька не запропонував скасувати всі його закони, які він видав протягом останніх п’яти років з огляду на його розумову неповносправність, на що Гіемпсал радо пристав, додавши, що це також скасує і всиновлення Югурти, тому він тільки за. Ця репліка мала доленосні наслідки, а доля того, хто її сказав, була вирішена просто в ту хвилину. Його було вбито в палаці разом із багатьма його прибічниками. Адгербал, не бажаючи розділити долю брата, тікає на захід країни і формує військо. Але війна тривала недовго. Маючи великий досвід, краще військо і більше рішучості, Югурта легко здолав Адгербала, який заховався в столиції Нумідії, Цирті. Але була одна проблема. Річ у тому, що він убив одного із законних спадкоємців престолу союзної Риму держави, а також вчинив різню в столиці, де вирізав комюніті італіків, яке там компактно проживало, і Сенат не міг на це заплющити очі.

Почалась Югуртинська війна. 

Нумідійська монета з викарбуваним зображенням Югурти. Джерело: nationalgeographic

І почалась вона відразу з «корупційних скандалів». Річ у тім, що, як було сказано вище, Югурта, живучи в Римі, завів багато потрібних знайомств, а, по-друге, в нього було дуже багато грошей, особливо після захоплення царської скарбниці в Цирті. Тож він почав використовувати ці два ресурси на повну – від підкупу римських сенаторів до римських полководців. І першим таким полководцем став популяр Луцій Кальпурній Бестія, який керував першим етапом війни і уклав, на думку Сенату, невигідне перемир’я з Югуртою. Це, своєю чергою, дало змогу оптиматам відновити свої позиції і призначити воєначальника патриціанського походження Квінта Цецилія Метелла (хто такі оптимати і популяри – читайте в попередній статті про Кімврську війну). Метелл славився своєю непідкупністю, але в оперативному мистецтві був доволі посереднім стратегом, особливо проти такого ворога як Югурта. І хоча Метелл ніби вдало вів війну і майже дотиснув ворога, але повністю його перемогти йому не вдалось. Тим паче, що, врешті-решт, Югурті вдалось залучити на свій бік у війні проти Риму свого тестя, царя Мавританії Бокха, а це кратне поширення війни на континенті та залучення серйозного союзника на бік противника Риму. Після відсторонення від керівництва військами у Африці Квінт Меттел наклав на себе руки.

І що, ви думаєте, відбувається далі? Саме так, оптимати домагаються призначення нового керівника військової кампанії в Африці – популяра, щоб відвести негатив від своїх невдач і одночасно зробити нову спробу дискредитації популярів, яким тепер доведеться вести війну з невигідних позицій і дещо меншими силами, паралельно виправляючи цілу низку серйозних помилок, зроблених попередніми воєначальниками.

Але тут вони прорахувались, оскільки керівником римського війська було призначено згадуваного нами в попередній статті популяра Гая Марія, абсолютно легендарного полководця. У війську дуже радо вітали це призначення, що сильно підняло бойовий дух. Другою його перевагою було те, що він знав Югурту особисто ще з війни в Іспанії і приблизно розумів його тактику. 

Етапи завоювання Іспанії римлянами. Джерело: www.numanciamultimedia.com

 

Саме на цій війні закладаються основи майбутніх реформ римського війська, які перетворять Римську республіка на імперію. Бо першим, що робить Гай Марій, це скасовує майновий ценз для вступу в римські легіони і оплачує екіпірування воїнам зі своєї скарбниці. Фактично він засновує першу регулярну армію у світі, основною діяльністю якої буде війна і підкорення нових територій. А також створює новий стан у римському суспільстві – легіонер, основним джерелом заробітків якого буде служба в армії і санкціонований грабунок під час війн.

Югурта відразу відчув ці зміни. І перше, що він відчув, це те, як швидко почала рухатись римська армія з новим полководцем, чого не було раніше – маневр для Гая Марія був основою стратегії з ізоляції військ противника. Зрештою, після необачної атаки об’єднаних військ нумідійців і мавританців зимового табору Гая Марія, в якій вони зазнали поразки, римляни йдуть на таємні переговори з тим самим тестем Югурти, Бокхом, якому обіцяють третину Нумідії за здачу свого зятя. Це власне і відбулось, після чого Югурту стратили в Мамертинській в’язниці в Римі.

Таким чином, завдяки реформі армії, Гай Марій виграв Кімврську та Югуртинську війни і ліквідував загрозу повного знищення Римської республіки. Але, з іншого боку, він створив другу проблему – а саме посилення ролі війська і генералів та обмеження влади Сенату і як наслідок початок занепаду Римської республіки. Адже ніхто не збирався позбуватись здобутого в боях на догоду корумпованим сенаторам, складати повноваження консулів і розпускати свої легіони. А рядовий склад війська завжди був на боці своїх легендарних воєначальників, які вели їх у бій, в якому здобували славу, гроші і владу. Тому легіонери завжди були віддані своїм командирам, а не якимсь там ефимерним сенаторам у Римі. І саме після цих подій консули почали використовувати армію у своїх цілях, наприклад, у громадянських війнах, перша серйозна з яких трапилась між популяром Гаєм Марієм і оптиматом Суллою, в якій останній переміг і встановив диктатуру оптиматів. Після нього був перший тріумвірат (*альянс між трьома практично однаково могутніми політичними чи військовими лідерами) на чолі з Марком Крассом, який був креатурою Сулли, далі – другий тріумвірат і прихід до влади Октавіана Августа та початок доби Принципату Римської Імперії.

Ось так політичні інтриги та амбіції, маніпуляція страхом та інкорпорація воєначальників у різні політичні табори, особливо під час воєн, можуть у короткостроковій перспективі запобігти знищенню держави, але на довгій відстані призвести до зовсім неочікуваних результатів. Наприклад, до повної зміни державного ладу і принципів взаємодії всередині всього політичного класу. Бо коли політики починають маніпулювати військовими у своїх інтересах, часто це має негативні наслідки для всіх верств суспільства, починаючи від встановлення певних форм диктатур і автократій, закінчуючи обвалом фронтів і поразки у війні. 


Автор – Віктор Дацко, історик, редактор Фейсбук сторінки історичного ютуб каналу “Історія без Міфів

 

*На обкладинці Гай Марій, переможець кімврів. Джерело – Вікіпедія.

Ми говоримо про медіа гігієну, критичне мислення, логіку і розвіювання стереотипів. Тут ми жартуємо і хуліганимо, малюємо смішні картинки, знімаємо веселі відео і співпрацюємо з найкращими, на нашу думку, авторами. Ми говоримо про складні теми, але не шукаємо простих рішень, а тільки просту і цікаву форму.

Залиште коментар

16 + twelve =