Колони, колонізація і деколонізація

Якщо уявити синекдоху (співвідношення) державності, якийсь матеріальний предмет, який би символізував це широке абстрактне поняття, то у нашій постгрекоримській цивілізації – це буде колона. Опора, на якій тримається конструкція будівлі, вертикальне піднесення від землі, символ порядку і влади.

Колона була основою архітектури давньої Греції, потім її перейняв Рим, а далі впродовж віків колони зводили ті, хто намагалися наслідувати ці два цивілізаційні центри. Їх використовували і як архітектурний елемент будівель, і як різновид окремих монументів, що увіковічнюють перемогу.

У Римі є колони Траяна, Марка Аврелія, Антоніна Пія; у Лондоні – колона Нельсона; у Парижі – Липнева колона; і навіть у Мехіко Ангел незалежності – також на колоні. 

В Україні цей архітектурний елемент теж трапляється нерідко. Іноді – справді з мармуру, іноді з дерева, цегли чи бетону. Також у нас є кілька монументів-колон. І кожен із них символічний.

У 1802 році у Києві поставили пам’ятну колону на честь відновлення Магдебурзького права міста. Річ у тім, що Київ отримав Магдебурзьке право (тобто самоврядування за зразком Магдебурга) у 1494 році, але у 1710 місто перейшло під владу Москви, і все самоврядування поступово згорнули. У 1801 році імператор Алєксандр І ніби повернув якусь самостійність, і кияни з радістю увіковічнили цю подію наступного року. Однак лібералізм у російській імперії тривав, як завжди, недовго, і уже у 1834 році Ніколай І усе скасував. Таким чином пам’ятна колона про повернену самоврядність залишалася пустопорожнім декором аж до здобуття Україною незалежності.  

Друга відома колона в Україні – у Полтаві. Це так званий Монумент слави, встановлений у 1811 році у центрі величезного класицистичного архітектурного комплексу для увіковічнення 100-ліття Полтавської битви. Цегляну колону тосканського ордера обшито чавуном, а на її вершині – орел із лавровим вінком.

Це пам’ятник української поразки і утвердження Російської імперії. Символічно, що імперська атрибутика взорована на греко-римську, бо росіяни вдавали із себе Європу, але повністю цього зробити не були спроможні, тому колона не мармурова, а цегляна, обшита чавуном.

Колони споруджували не тільки за часів Російської імперії, але і за Сталіна. Досить поглянути на нашу адміністрацію президента, кабмін, МЗС чи ВДНГ.

Якщо говорити про метафоричну перспективу, то всім відомий вираз «п’ята колона», хоча, насправді, він не пов’язаний з архітектурою, а походить із часів громадянської війни в Іспанії у 1930-х. За однією з версій, ішлося про те, що іспанські повстанці наступали на Мадрид чотирма колонами, а там їх уже чекала п’ята колона з місцевих симпатиків.

Російський класицизм від Єкатєріни ІІ і до сталінського ампіру споруджував в Україні свої колони, намагаючись імітувати «Третій Рим», і орієнтувався на поміч колон своєї армії і місцевої п’ятої іскро-кочубеївської колони. Ось такий вигляд мала російська «колонізація».

За часів незалежності у нас почали з’являтися свої власні колони. Одна з них – під Крутами. Тамтешній меморіал авторства Анатолія Гайдамаки відкрили в 2006-му. Його центральний елемент – це курган, на вершині якого червона колона, що символізує участь у битві студентів університету Шевченка (портал Червоного корпусу також має колони).

Тут можна говорити про певне замикання кола. Київський університет Російська імперія відкрила з думкою про росіянізацію підкореної країни. Червоний корпус зведено на тодішній околиці міста як пафосний символ імперської влади. Але за іронією історії він став центром вільнодумства і розхитування цієї самої імперії. З університету вийшла ціла плеяда українських патріотів, частина з яких була готова піти у нерівний бій під Крутами.

Імперські колони не мали того піар-ефекту, на який розраховувало самодержав’я. Не так важливі колони, як думки і світогляд тих, хто під ними ходить.  

У 2001 році у центрі Києва зведено Монумент Незалежності. Тоді президентом був Кучма, який полюбляв постампірну естетику. Автор пам’ятника – Анатолій Кущ. На вершині колони скульптор розмістив фігуру «берегині» з калиновою гілкою у руках, а моделлю для неї слугувала (куди ж без кумівства?) дочка скульптора Христина Катракіс, яка нині емігрувала, живе у США і має тамтешнє громадянство.

Колона монументу обшита справжнім мармуром і має гвинтові сходи всередині. Від сейсмічних і атмосферних катаклізмів її захищає спеціальний півторатонний маятник, підвішений під нею.

Монумент Незалежності через свою стилістичну специфічність спочатку не мав багато симпатиків. Кияни напівзневажливо прозвали його «Галею» або «Бетменом».  Але з часом він став набирати символічної ваги. Під ним відбулися два Майдани, а зараз поблизу українці встановлюють прапорці на честь полеглих борців за нашу незалежність.

Так само на вершині полтавської колони тепер красуються два прапори – жовто-блакитний і червоно-чорний, чим кардинально підважують результат Полтавської битви. Тож зараз Росія сподівається тільки на колони власних окупаційних сил і п’яту колону всередині України, а ЗСУ та спецслужби проводять «деколонізацію».

Журналіст

Залиште коментар

five × 3 =