Ковбаса “по 2.20” стала центральним об’єднавчим елементом “вати” на всьому пострадянському просторі. Це символ радянського економічного та гастрономічного дива. Палка “Лікарської” “по 2.20” виправдовує всі звірства комуністів, без неї неможливо уявити нинішню російську пропаганду, зав’язану на ностальгії за тоталітаризмом. Правда полягає в тому, що навіть такий простий продукт, як ковбаса, був важкодоступний для більшості громадян СРСР, не кажучи вже про щось більш дефіцитне або, не доведи Боже, імпортне. Зануритися в “безтурботне” радянське життя можна, почитавши тогочасну пресу, яка, однак, описувала мізерну частину проблем, з якими щодня зіштовхувалися люди. Ковбасі, наприклад, присвячена одна зі статей газети “Київський університет” за 1982 рік. Брєжнєв ще живий, “розвинений соціалізм” переживає свій золотий час.

Отже, одного квітневого дня 1982-го у магазин №115 Ленінського райгастрономторгу Києва завезли 86 кг ковбаси “Українська”, проте на прилавку вона не з’явилася. Газета пише, що “близько двох кілограмів цієї ковбаси було заховано під прилавком у бакалійному відділі, 28 кілограмів знайдено під купою порожньої тари, інша значна частина одержаного товару зникла безслідно”. Продавчиня зізналася, що “56 кілограмів ковбаси було реалізовано серед знайомих”. Це був так званий блат. Багато чого радянські люди не купували, а “діставали по блату”, часто доплачуючи зверху. Без блату ковбаси, як і багато іншого, для вас не було. Дефіцитний товар простим смертним “викидали”, тобто діставали з-під прилавка, коли заманеться продавцю. Сарафанне радіо швидко передавало інформацію, що десь “викинули”, наприклад, майонез або пальта. Люди полишали всі справи і, якщо встигали, – могли буквально вирвати собі товар. Вище описана ситуація в Києві, у провінції все було значно гірше. Ковбаса, справді, коштувала 2.20, але її треба було ще “дістати”. Варто пам’ятати цю ключову деталь радянської дійсності.