«Місто-герой»

Поняття «місто-герой» винайшли у Радянському Союзі для вшанування міст, мешканці яких активно долучалися до боротьби з нацистами під час Другої світової, і довкола яких точилися найзапекліші бої. Оскільки культ Другої світової став мало не релігією СРСР, то й міст-героїв вибрали 12: Ленінград, Одеса, Севастополь, Волгоград, Київ, Москва, Керч, Новоросійськ, Мінськ, Тула, Мурманськ, Смоленськ і Брестська фортеця. Подібну практику перейняли й інші комуністичні держави, зокрема Югославія, Куба та В’єтнам. Ідею нагороджувати міста такими званнями практикують також кремлівські маріонеткові утворення, на кшталт «Абхазії», «Південної Осетії» чи так званої «ДНР», які назвали містами-героями Ткварчелі, Ґудауту, Цхінвалі та Донецьк.

У цьому контексті ідея Зеленського нагороджувати українські міста званням «міста-героя України» не видається дуже вдалою. Окрім того, що це повторення практики Кремля і його сателітів, саме поняття «міста-героя» цілком знеособлене, ніби у війні брало участь місто, а не його мешканці. Це вписується у радянську систему цінностей, що максимально девальвувала вартість людського життя: могила невідомому солдату, місто-герой, «бабы ещё нарожают».  Як на мене, значно доречніше вживати термін «місто героїв», який передбачає увіковічнення і пам’ять героїчних мешканців міста, а не позначки на топографічній карті.     


*на обкладинці використані плакати Андрія Єрмоленка із серії “Міста героїв” /”Cities of heroes”

Журналіст

Залиште коментар

18 − one =