Знати свого ворога

Позивний Тор з окремої групи «Адам» батальйону Джохара Дудаєва родом із Кавказу. Із 2014 року він допомагає Україні у війні з Росією і добре знає нашого ворога зсередини. Нашу розмову він почав зі старої приказки, яку виніс із родинного дому: добрий воїн – не той, хто гарно воює, а той, хто знає, ким є його ворог. Тор розповів, як воює група «Адам», поділився своїм баченням Росії та довготермінової стратегії щодо неї. Далі пряма мова.

Батальйон Джохара Дудаєва створив у 2014 році бригадний генерал Іса Мунаєв, воєнний комендант Грозного. Він витримав два штурми російської армії, під час яких співвідношення сил було десь 200 до 1, причому в чеченців не було важкої артилерії. Сам Мунаєв жив у Данії, але приїхав в Україну воювати у 2014 році та загинув під Дебальцевим у 2015 році. 

Я долучився до батальйону навесні 2022 року в окрему групу «Адам». Спочатку нас було 9 осіб, зараз у багато разів більше. Група доволі ефективна, була у складі перших загонів, які входили у звільнений Ізюм, до того билися за Мощун, Гостомель, Харків. Зараз воюємо у Бахмуті.

У батальйоні не прийнято говорити про себе, бо наші родичі досі в Росії, і їх доволі легко вирахувати. Ми усі ховаємо свої обличчя. Зокрема для того, щоб після війни ніхто не став надею савченко чи семеном семенченком і не почав торгувати героїзмом і ветеранством. Після війни ми знімемо балаклави і непомітно повернемося до мирного життя.

Те, що в Україні певна частина суспільства спочатку не визнавала війну, видавалося мені цілком ірраціональним і неприйнятним. Це могло призвести до дуже серйозної катастрофи.

Коли говорять, що Путін дурачок, бо думав, що візьме Київ за три дні, то це не так. Не дурачок, статистика показувала величезну кількість «втомлених від війни, які прагнуть миру», а ще були адепти ОПЗЖ і Шарія. В АТО ніхто не рвався, влада хотіла компромісів з агресором. На базі цього росіяни зробили висновки. Вони не розуміють, що хтось може хотіти миру не на їхніх умовах. Така була їхня логіка. І тільки тому, що українське суспільство дуже швидко мобілізувалося, і в армії та державі були належні керівники, ми змогли витримати це випробування.

Те, що Путін робить зараз, декому може здатися варварством. Але мені, як людині, яка знає Росію зсередини, так не здається. Він діє за логікою існування російської держави. Вона завжди була саме такою. Якщо б на місці Путіна був Нємцов, Сахаров чи Окуджава – усі вони робили б те саме. На п’ятому місяці правління «демократичного» президента Єльцина почалась війна у Придністров’ї. Те, що Україна не збирається вести переговорів саме з Путіним, дещо дивно, бо не потрібно говорити з жодними росіянами. Їм можна тільки виставляти вимоги і уважно стежити, щоб їх виконали. Іншого шляху нема.

Росія ніколи не була державою у повному розумінні цього слова. Це – імперія. Так, вона найхитріша, бо існує досі, на відміну від габсбурзької чи османської. Однак її найслабше місце – це міжнаціональні відносини. Яскравий доказ – звернення Путіна до росіян 26-го лютого 2022 року. Він почав говорити, що Росія – це багатонаціональна, але єдина країна, і він, Путін, за національністю чеченець, удмурт, дагестанець, бурят, осетин, інгуш і так далі.

Єдність поневолених народів – це ключовий акцент їхньої внутрішньої пропаганди, і саме це їхній найбільший страх і слабке місце. Нема абсолютно нічого, що б об’єднувало дагестанського аварця з бурятом чи якутом. Усі ці поневолені етноси, а їх понад 180, Москва зшила двома швами: корумпованим бюрократичним апаратом та беззаконними силовиками.

Російська держава, як казав один їхній генерал, прагнула володіти Кавказом, але без кавказців, мовляв, красива земля, тільки «дикуни» заважають. Однак, незважаючи на їхні численні спроби знищити кавказькі народи, їм це не вдалося. І тепер кавказці на побутовому рівні відігруються. Усі ці ролики, де вони б’ють росіян, танцюють лезгінку на площах – таке тільки у Росії. Багато кавказців живе у Парижі, Києві, Мінську, але вони там так переважно не поводяться.

Росіяни люто ненавидять кавказців, і ми їм відповідаємо тим же. З одного боку, росіяни не можуть з нами жити, але і відпустити теж не можуть. Вони нас бояться і не дозволяють собі публічну зверхність, бо чудово розуміють, що за таке буде розправа.

Кавказькі народи доволі різні. Деякі, як от абхази, мають зламаний хребет. Їх, як і всіх черкесів, намагалися вигнати з прибережжя Чорного моря і насильно охрестили. Осетини на Кавказі вважаються прибулим народом. Їм було важливо вирватися на рівнину, але землі були зайняті. Вони підтримали Росію, отримали собі території, і зараз у них нема інших союзників. 

Кубань – це також цікава земля. Там манкуртизація українців дійшла до неймовірного рівня. 80% населення – це етнічні українці, але вони найлютіше ненавидять Україну. Росіяни їх не вважають за своїх і називають кубаноїдами. Це дуже складні моменти. Росія заплела багато вузлів, але вони легко розв’язуються. Ми з цим можемо впоратися самотужки.

На Кавказі є невеличкі народи у 20 – 40 тисяч, що живуть біля кількамільйонних народів, але вони живуть так віками, і ніхто їх не чіпає, бо є людяність і закон. Коли росіяни кажуть, що після їхнього відходу на Кавказі почнеться бійня, то мені смішно. Так, будуть певні конфлікти, бо після Росії треба буде прибрати, але решта вирішиться дуже швидко. Бо у нас є історична пам’ять, ми знаємо 14 поколінь своїх предків.

На Кавказі найбільший в Росії відсоток молоді. Окрім осетинів і абхазів, усі дуже пасіонарні. Але політичне поле випалене вщент, там нема лідерів. Бійці є, нема офіцерів й ідей. Росія це розуміє і максимально вичищає молодь своєю мобілізацією.

Брутальне винищення Чечні було зроблено, щоб залякати інші народи Кавказу. Перемога Росії коштувала дуже дорого і зайняла багато часу. Кремль зробив висновки і активував агентуру, розгорнув маховик репресій. Якщо б у 1994 чи 1998 році мені хтось показав фотографії кадирівців, я би не повірив, що таке може статися. Якби мені хтось тоді сказав, що чеченці будуть дохнути під Бахмутом у формі, яку вони весь час зневажали…  Як казав мені один розумний чоловік: Аллах принизив цих людей, він перетворив їх на тих, кого вони самі не вважали за людей.

Доволі недавно стався розпад Росії у вигляді СРСР, багато країн стали незалежними. Виграв від цього світ? Однозначно, так. І коли мені хтось каже, що розвал Росії призведе до поганих наслідків, то я питаю, а розвал СРСР призвів до трагедії? Причому на етнічно неросійських територіях ядерної зброї нема…

Від Луганська до казахського Актобе 1200 км. Якщо на цій лінії Росія закінчиться, то Україна позбудеться проблеми з Кримом та Донбасом, а Росія втратить вихід до Чорного,  Азовського і Каспійського морів. Це дуже вигідно усім. Це також останній шанс для росіян побудувати власну державу, а не імперію.

Росію потрібно вивчати. Чомусь ніхто не пускає займатися ракетами, дронами чи літаками випадкових людей. Це довіряють спеціалістам. Так само повинно бути і щодо самої Росії. Повинна проводитися систематична робота з вивчення ворога і вибудовування правильних підходів.

В ідеалі політика України має бути спрямована на всі поневолені народи Росії, не тільки кавказькі, але також на ненців, якутів, хантів, бурятів, тувинців та інших. Україна має розуміти, що хто б не став президентом Росії, загроза не зникне, і треба системно працювати. Жоден солдат не йде в бій без набоїв. Метафоричні набої України – це поневолені народи Росії. Вони повинні бути на нашому боці. Україна може їм запропонувати демократію, бо вона їх розуміє і здатна модерувати їхні відносини із Заходом.

Треба мислити глобально, на сто років наперед. Я хочу, щоб в Україні формувався офіцерський корпус для цих народів. Бо або ми боротимемося з Росією, або вона задушить нас усіх по черзі. Поки у Росії при владі корумповані ідіоти, є вікно можливостей, щоб сформувати грамотну воєнну та дипломатичну позицію.

Підлітком я спостерігав парад переможців у Грозному після першої Чеченської війни, як росіян вигнали і була перемога, Кремль підписав мирні договори. І чим усе це закінчилося? Вони повернулися вдвічі більші і вдвічі зліші. Війна не закінчиться визволенням Криму. Це все одно, що онкохворого замкнути в окрему кімнату, прикрасити її картинами, занести туди комп’ютер, але не лікувати його. Він не видужає. Росію треба лікувати. І єдиний лікар – це Україна. Джохар Дудаєв мав рацію, коли казав, що ми побачимо свободу, коли зійде українське сонце.

Я дуже хочу дожити до того дня, коли на Кавказі не залишиться ні одної російської книги, ні одного російського пам’ятника. Я мрію, що там виросте покоління, яке не знатиме російської мови.

 


*фото на обкладинці надане Тором

Журналіст

Залиште коментар

five + 18 =