Як повномасштабна війна змінила мовну поведінку українців. Частина 3: регіони, досвід переселення, імовірність зміни мовної поведінки

У попередніх двох частинах описано загальні результати опитування про зміну мовної поведінки та особливості цих процесів залежно від статі, віку та освіти респондентів. У цій частині нашого дослідження розглянемо також інші фактори: регіон, досвід переселення та бойових дій, а також проаналізуємо, які фактори збільшують і зменшують імовірність зміни мовної поведінки.

Регіони України в цьому дослідженні погруповано за таким принципом: Захід (Закарпатська, Львівська, Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Волинська, Рівненська області); Центр (Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська області); Північ (Чернігівська і Сумська області); Схід (Харківська, Луганська і Донецька); Південь (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька області і АР Крим) і окремо місто Київ.

Відмінності між різними регіонами доволі суттєві, і це не дивно, бо у них була і є різна мовна ситуація.

1.       До вторгнення повністю українськомовними були 51% респондентів на Заході, 16% у Центрі, по 9% у Києві і на Півночі, 5% на Півдні і 4% на Сході. Двомовність із переважанням української була найбільш популярною в Центрі та на Півночі (по 26%), на Заході – 18%, у Києві 10%, на Півдні 6%, на Сході – 8%. Дві мови порівну: 24% на Півночі, в інших регіонах – 10-15%. Двомовність із переважанням російської: 54% на Сході, 48% у Києві, 45% на Півдні, 36% у Центрі (на Півночі – 26%, на Заході – 11%). Повна російськомовність домінувала на Півдні (32%) і Сході (24%), в інших регіонах 8-18%.
2.       Після вторгнення повна українськомовність найбільше зросла на Півночі (з 9 до 67%), у Центрі (з 16 до 52%) та у Києві (з 9 до 46%). На Заході, Півдні та Сході ці показники також суттєво збільшилися (з 51 до 78%, з 5 до 26% і з 4 до 29%). На Сході та Півдні найбільш зросла кількість респондентів з двомовністю з переважанням української (з 6 до 43% і з 8 до 45%). Двомовність із переважанням російської найбільше збереглася  на Півдні, але всього 12% (у інших регіонах – 2-7%). Повна російськомовність у всіх регіонах від 0 до 3%.
3.     Українськомовність без переходу на російську до вторгнення переважала на Заході (42%) (Центр – 19%, інші регіони 6-10%); українськомовність із переходом – на Півночі (44%) (Захід – 36%, Центр – 33%, Київ – 19%, Схід – 17%, Південь – 8%); російськомовність із переходом – на Півдні (68%), Сході (63%) та у Києві (57%), (Центр – 37%, Північ – 35%, Захід – 18%). Російськомовність без переходу на українську мала найвищий показник на Півдні (17%), в інших регіонах – 4-14%.
4.   Після вторгнення українськомовність без переходу найбільше зросла на Півночі (з 9 до 73%), у Києві (з 10 до 57%), Центрі (з 19 до 63%), на Півдні цей показник зріс із 7 до 40%, на Сході із 6 до 39%, на Заході – з 42 до 86%. Українськомовність із переходом на російську найбільше зросла на Півдні (з 8 до 32%), Сході (з 17 до 39%) та у Києві (з 19 до 32%). В інших регіонах кількість адептів цієї моделі зменшилась (на Півночі з 44 до 12%, у Центрі з 33 до 25% та на Заході з 26 до 11%). Показник російськомовності з переходом на українську зменшився в усіх регіонах. Найбільше у Києві (з 57% до 10%), Центрі (з 37 до 11%), на Сході (з 63 до 20%), Півночі (з 35 до 12%), Півдні (з 68 до 27%), Заході (з 18 до 3%). Російськомовність без переходу на українську після вторгнення в усіх регіонах 0-3%.
5.   До вторгнення ситуативне використання російської чітко розподілялося за регіонами: від найбільш російськомовних Півдня, Сходу, Києва до найменш російськомовних Півночі, Центру і Заходу. Із батьками: Південь – 67%, Схід – 63%, Київ – 62%, Північ – 44%, Центр – 40%, Захід – 28%. Із партнером/кою: Південь – 71%, Схід – 64%, Київ – 60%, Північ – 44%, Центр – 41%, Захід – 23%. Із друзями: Південь – 78%, Схід – 75%, Київ – 74%, Північ – 53%, Центр – 52%, Захід – 32%. У веденні соцмереж російською регіональний розподіл дещо відрізнявся: Південь – 40%, Схід і Київ – по 38%, Центр – 26%, Захід і Північ – по 15%. 
6.     Після вторгнення ці показники зменшилися у всіх регіонах. Наприклад, із батьками: Південь – 19%, Схід – 19%, Київ – 14%, Північ – 12%, Центр – 13%, Захід – 6%. На Півночі російську найчастіше використовують під час роботи – 24% (Південь – 21%, Схід – 22%, Київ – 17%, Центр – 19%, Захід – 3%) і в публічному просторі – 15% (Південь і Схід – 13%, Центр – 8%, Київ – 6%, Захід – 2%). У Києві і на Заході використання російської в публічному просторі зменшилося найбільше (з 53% і 20% до 6% і 2% відповідно). У соцмережах російську після вторгнення використовують всього 4% респондентів на Сході і 0-2% в інших регіонах.
7.     У питанні споживання російськомовного контенту суттєвих регіональних відмінностей нема. До вторгнення жодного російськомовного контенту зі списку не споживали від 9% респондентів на Півночі до 18% на Заході. Після вторгнення цей показник зріс до вилки від 56% респондентів на Півночі і Сході до 81% на Заході.
8.     Регіональні відмінності у поверненні до мовної поведінки з часів до вторгнення також невеликі:  на Півдні – 26%, на Сході – 21%, у Києві – 20%; у Центрі – 15%, на Заході – 16%, на Півночі – 18%.
9.     Бажана мовна поведінка у майбутньому для всіх регіонів – повна українськомовність: від 76% на Сході до 94% на Заході. На Півдні, Сході і у Києві 16% також прагнуть двомовності з переважанням української (у Центрі – 12%, на Заході – 5%, на Півночі – 3%).
10.   Повністю позитивно на зміну мовної поведінки оточення реагувало на Заході (73%), у Києві (64%), у Центрі (62%), на Півночі (58%). На Півдні – 49%, на Сході – 47%. У двох останніх регіонах доволі велика кількість відповідей «переважно позитивно, але декому не сподобалось» – по 31% (Північ – 24%, Центр – 21%, Київ – 19%, Захід – 13%).
11.   Труднощі зі зміною мовної поведінки виникали найбільше на Сході (50%), Півдні (47%) і в Києві (41%); на Півночі – 32%, у Центрі – 30%, на Заході – 15%.

Наведені цифри показали, що до вторгнення найбільш русифікованими були Південь і Схід, а також місто Київ. Мешканці столиці, а також Півночі та Центру показали дещо більший відхід від російськомовності, ніж на Півдні та Сході. Ключовий фактор тут – більш українськомовне оточення, що сприяло цим процесам.

В анкеті також уточнювалось, чи мали респонденти досвід тривалого переселення та досвід перебування під обстрілами чи у зоні бойових дій.

Ці фактори відіграють певну роль в особливостях зміни мовної поведінки. Однак тут варто врахувати, що зони бойових дії та локації, з яких найчастіше тікали біженці – більш російськомовні, а отже, менш сприятливі для зміни мовної поведінки на проукраїнську, тим не менш особи з досвідом переселення показали вищі показники українізації.

1.       До вторгнення повністю українськомовними були 8% осіб, які потім мали досвід переселення і 15% осіб без цього досвіду, а після вторгнення цифри змінилися на 41% і 45%. Повну російськомовність вказали 24% осіб з подальшим досвідом переселенства і 16% без нього (після вторгнення – 2% і 1%).
2.       Українськомовність без переходу на російську збільшилася у переселенців з 10 до 53%, а в осіб без цього досвіду з 16% до 56%. Українськомовність із переходом на російську зросла з 18% до 30% у переселенців і з 23% до 28% у осіб без цього досвіду. До вторгнення 57% подальших переселенців говорили російською з переходом на українську (50% осіб без цього досвіду), а після вторгнення в обох групах показник – 15%.
3.       Переселенці після вторгнення активніше зменшили використання російської, ніж особи без такого досвіду: з друзями (з 72 до 28% і з 64 до 25%); під час роботи (з 67 до 19% і з 55% до 18%); у публічному просторі (з 58 до 8% і з 48 до 10%); у спілкуванні з незнайомцями (з 56 до 10% і з 46 до 11%).
4.       У питаннях споживання російськомовного контенту, бажаної мовної поведінки та реакції оточення суттєвих відмінностей між двома групами немає.
5.       Переселенці на 9% більше відчували труднощі при зміні мовної поведінки (44% проти 35%), однак різниця у поверненні до мовної поведінки з часів до вторгнення невелика – 21% проти 19%.

Досвід перебування під обстрілами та у зоні бойових дій відобразився у цифрах подібно до досвіду переселення.

Щоб додатково проаналізувати вплив різних факторів на зміну мовної поведінки можна також застосували економетричну пробіт-регресію, що уможливлює оцінити ймовірність переходу від одної поведінки до іншої під впливом різноманітних факторів. Залежно від кількості даних, обчислення можуть давати різні результати. Далі ми наведемо тільки статистично значущі результати.

Спробуємо оцінити ймовірність зміни моделі перемикання кодів: з російськомовної (російськомовність без переходів на українську та російськомовність із переходами на українську) на українськомовну (українськомовність без переходів на російську та українськомовність із переходами на російську).

1.         Порівняно з групою віком 36-45 років (бенчмарк), належність до вікової групи 13-17 років збільшує ймовірність такого переходу на 24%, тоді як для інших вікових груп спостерігається такий вплив: 18-25 років (-14%), 46-55 років (-8%), 56-65 років (-11%), 66 років і старші (-10%).
2.         Якщо Захід регіон-бенчмарк, то Київ (+42%), Схід (+39%), Південь (+38%), Центр (+19%), Північ (+16%) до ймовірності.
3.         Наявність дітей зменшує імовірність на 7%.
4.         Досвід переселення і досвід бойових дій збільшує ймовірність на 6% і 9% відповідно.

Імовірність відмови від використання російської мови в ситуаціях, вказаних у анкеті.

1.         Жінки мають вищу ймовірність відмови від російської мови на 5%, порівняно з чоловіками.
2.         Особи з вищою освітою мають додаткові 5% імовірності відмови.
3.         Із регіонального погляду найвища ймовірність відмови від російської мови спостерігається на Сході (+30%), в Києві (+25%), на Півдні (+24%), на Півночі (+17%) та у Центральному регіоні (+15%), порівняно з регіоном-бенчмарком – Заходом.
4.         Досвід переселення та досвід бойових дій збільшують імовірність відмови на 9% і 6% відповідно.

Імовірність відмови від російського контенту (український російськомовний не враховувався).

1.         У віковій групі 18-25 років імовірність зростає на 20%, у групі 26-35 років – на 16%, а у групах 46-55 років і 56-65 років зменшується на 8% і 13% (порівняно з групою 36-45 років).
2.         У жінок +4% до ймовірності, порівняно з чоловіками.
3.         Наявність дітей зменшує ймовірність відмови на 14%.

Імовірність труднощів при зміні мовної поведінки.

1.   У жінок +9% до ймовірності.
2.   У групі 13-17 років імовірність на 25% вища, а у групі 56-65 років на 12% нижча (бенчмарк – група 36-45 років).
3.   На Сході +38% до імовірності, на Півдні – +36%, у Києві +29%, на Півночі +22%, у Центрі +19% (бенчмарк – Захід).
4.   Наявність дітей зменшує ймовірність на 6%.
5.   Переселення і досвід бойових дій додають 7% і 4%.

Імовірність повернення до мовної поведінки з часів до вторгнення.

1.   У віковій групі 13-17 років (+30%), у групах 18-25 років (+14%), 46-55 років і 56-65 років (по +6%) (бенчмарк – група 36-45 років).
2.   У регіональному вимірі на Півдні (+10%) (бенчмарк – Захід),
3.   У групі людей із досвідом перебування в зоні бойових дій (+5%).

Наявність дітей, що корелює з віком, дещо зменшує ймовірність зміни мовної поведінки на більш проукраїнську, але також зменшує ймовірність труднощів при переході. А досвід переселення і бойових дій, що корелює з регіоном, збільшує ймовірність зміни мовної поведінки на більш проукраїнську, а також додає ймовірності в появі труднощів і повернення до мовної поведінки з часів до вторгнення. 

У заключній частині дослідження ми проаналізуємо мотивацію до змін мовної поведінки, основні труднощі та додаткові спостереження респондентів.

 

---

Написано у співавторстві з аналітиком Олександром Ровняком.