Заслужені та народні

В Україні досі існують радянські почесні звання, яких немає у вільному світі. Співаки, актори, художники стають «заслуженими» і «народними», хоча давно ніхто не розуміє ані критеріїв, за якими присуджують звання, ані привілеїв, що їх отримують достойники. Звання «народний артист СРСР» з’явилося 6 вересня 1936 року перед Великим терором 1937 – 1938 рр. У загарбаних республіках такі звання існували ще з початку 1920-х. Званнями режим домагався лояльності від митців. По суті, це була націоналізація творчості як такої, адже «визнання» можна було дати й забрати, і лише партія віднині вирішувала, хто «народний», а хто ні. Першою народною артисткою УСРР стала Марія Заньковецька. Одному з перших це звання дали також Лесю Курбасу, але потім забрали, а геніального режисера розстріляли в Сандармосі. У грудні 1991-го Кабінет Міністрів скасував постанову раднаркому УСРР «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР».

 

На щастя, тепер публіка, а не партія вирішує, кого слухати чи дивитися. Звання вже не забезпечують доступ до дефіциту чи можливість побачити Німецьку Демократичну Республіку. Ані дефіциту, ані НДР більше не існує. Проте від радянського пережитку не готова відмовитися ані держава, ані митці, які, окрім совкового титула, отримують скромні привілеї. Наприклад, Монатик зі званням «заслужений», викладаючи десь, має право бути прирівняним до доцента, а згодом звернутися по 25% надбавки до пенсії. Хоч це, звісно, і більше, ніж у депутатів районних рад – вони чотири скликання мають висидіти за свої 20%. 


Український кризовий медіа-центр

Залиште коментар

16 − 13 =